Головна Архів Про нас Гостьова книга Пошук

Чернівці




№8 (588), 21 лютого 2008 року


КІНОМАНІЯ


ЧЕРНІВЦІ СЛЬОЗАМ НЕ ВІРЯТЬ



І НЕ ПІДТРИМУЮТЬ ГЕНЕРАЛІВ "ДУБЛЯЖНОЇ ВІЙНИ"


Ще зі студентських часів пам'ятаю, як перед переглядом по телебаченню веселої голлівудської комедії мій друг сказав: "Тільки б вони (телевізійники) показали той, озвучений українською варіант фільму!". Тоді я ще не зовсім усвідомлював, що саме він мав на увазі. Та згодом, переглянувши обидва варіанти стрічки, зробив для себе висновок – озвучена українською комедія й справді була смішнішою від російськомовного варіанту!

ТЕМА ТИЖНЯ


ДАЛІ БУДЕ "БЕ"



То хто у столиці "змінив орієнтацію"?


Те, про що досі стільки говорили в українських політкулуарах, стало цього тижня реальністю – з НСНУ пішли чи то незгодні, а чи вже ті його екс-члени, які мають свої погляди на принципи партійного будівництва. 15 лютого про свій вихід з партії заявив глава президентського Секретаріату Віктор Балога.

ГОРДІЇВ ВУЗОЛ


РЕЗИДЕНЦІЮ МИТРОПОЛИТІВ ВІДДАДУТЬ У ПРИВАТНІ РУКИ?


Найнесподіванішими об'єктами можливої реституції церковного майна виявилися колишні єзуїтський костел Найсвятішого Серця Ісусового, де з 1963 року розташований державний архів Чернівецької області, синагога "Темпль" – нині кінопалац "Чернівці" та резиденція митрополитів Буковини і Далмації – зараз IV, V та VI корпуси Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Церкви не вимагають вже сьогодні повернути їм колишнє майно, але те, що колись це має таки відбутися – сумнівів не викликає.

А У НАС...


"ОФІЦІАНТЕ, ПОДАЙТЕ "МОСКАЛИКА КАРАСЕВИДНОГО"...


Робітничо-селянські їдальні та різноманітного гатунку генделики радянських часів з їх традиційно-фірмовими наїдками – котлетами в тісті, чебуреками, шніцелями, борщами зі шкварками, які пропонували галасливі в засмальцьованих фартухах продавщиці, дякувати Богу, – вже далеке минуле. Змінилися часи, українці наїздилися світами і вже не хочуть їсти не те що пончик з лівером та повидлом, а й такий модний ще вчора хот-дог чи якийсь там чізбургер або хачапурі.

АТАС!


ОКРЕМА ІСТОРІЯ


Днями напівжива колега-журналіст годину простояла під дверима головного лікаря однієї поважної лікустанови, що в обласному центрі на вул. Червоноармійській. У жінки кров пішла носом, але він її так і не прийняв. Мо, там, звідки чоловік приїхав (а кажуть, прибув у губернаторському обозі з Криму), можливо, таке й прийнято…

УРОКИ САМОПОВАГИ


РАДА ЦЕРКОВ ЗАКЛИКАЛА БАТЬКІВ ІНІЦІЮВАТИ ВИКЛАДАННЯ РЕЛІГІЇ В КОЖНІЙ ШКОЛІ КРАЮ


14 лютого відбулося засідання Ради церков Чернівецької області з питання викладання у школі християнської етики. Як повідомила на засіданні Ради вчителька і авторка підручника з християнської етики Марія Влад, наразі християнська етика вже викладається у 252 школах Чернівецької області.

НА ЖИТТЄВИХ ПЕРЕХРЕСТЯХ


ПРАПРАБАБУСЯ, ЯКІЙ ВПЕРШЕ ЗА ЇЇ 99 РОКІВ ОФОРМЛЯЮТЬ ПАСПОРТ



Те, що для когось давно підручник історії, для Февросинії Миколаївни Мельничук з Молодії – реальне життя. Народилась вона у червні 1909 року – за часів Австро-Угорської імперії, відтак пережила Першу і Другу світові війни, румунську і радянську влади на Буковині, а нині продовжує свій вік у незалежній Україні.

БОЛИТЬ


ГІБРИДНА ВІЙНА



Експозиція Чернівецького краєзнавчого музею про події Другої світової війни взяла участь в проекті "Друга світова війна у відображенні музеїв країн Західної і Східної Європи". Учасниками заходу були як окремі науковці, так і музейні заклади з Росії, Польщі, Естонії, України та Німеччини. Метою акції було порівняння зображення подій Другої світової війни у музеях Заходу і Сходу Європи після політичних змін останніх десятиліть.

ГАРЯЧА ДОБА


У Чернівцях повернуться до практики зведення кооперативного житла


У черзі на отримання земельних ділянок для будівництва житла перебуває 1367 чернівчан, у тому числі 391 – одночасно перебуває у черзі на отримання кооперативного житла. З них лише 96 осіб стали у чергу в 1993-2003 роках, а решта перебувають у черзі менше трьох років. Зокрема, у 2006 році в чергу на отримання земельної ділянки стали 415 громадян, а торік – 588.

Незаконні мігранти знайдуть прихисток на вулиці Герцена


На Буковині завершується будівництво прикордонного приміщення – пункту тимчасового тримання для осіб, які порушують права громадян та незаконно перетинають кордон. Всього в Україні поки що створено 9 пунктів тимчасового тримання та 50 спецприміщень в підрозділах охорони кордону, що дає змогу утримувати близько 800 чоловік, – повідомив заступник директора департаменту охорони державного кордону, начальник управління по роботі з іноземцями Держприкордонслужби України, генерал-майор Борис Марченко.

Блок національних сил Буковини попросив Філарета і Гузара гідно відзначити 1020-ліття хрещення України-Русі


Блок національних сил Буковини, до якого входять Чернівецькі облорганізації НРУ, УНП, УРП "Собор", ВО "Свобода" та УНА-УНСО, вважає за необхідне належним чином відзначити 1020-ліття хрещення України-Русі великим князем Київським Володимиром Святославичем у водах Дніпра, котре випадає на літо 2008 року.

Прапор Чернівців майорітиме в Антарктиді


Прапор, герб Чернівців та стрілку напрямку і відстані до Буковини і Чернівців, а це 14 633 кілометрів, буде встановлено в Антарктиді. Як повідомив "Час новин-Чернівці", у буковинському земляцтві Києва відбулась акція "Проводи вимпела земляцтва "Буковина" та герба Чернівців до Антарктиди".

"Швидка" прийматиме виклики через комп'ютери


Станція швидкої медичної допомоги у Чернівцях через місяць прийматиме виклики за допомогою комп'ютерів. За словами головного лікаря станції швидкої медичної допомоги Чернівців Любові Човган, у диспетчерській встановлять комп'ютери, на які будуть записуватися усі виклики, адреси, телефони пацієнтів.

Меморіальні дошки застрахують


Минулого року у Чернівцях провели інвентаризацію всіх пам'ятних знаків і дощок. Фахівці нарахували їх аж сто тридцять три. П'ятдесят дев'ять з них визнані творами мистецтва. Найдорожчими з-поміж усіх виявилися чернівецька алея зірок, яку оцінили у 209 тисяч гривень та меморіальна дошка Назарію Яремчуку.

Буковинці менше хворітимуть, бо митимуться у лазнях?


Переважна більшість показників інфекційної захворюваності в краї нижча від державних. Інфекційна та паразитарна захворюваність по області (без урахування грипу та гострих респіраторних захворювань) за 9 місяців 2007 року нижча рівня аналогічного періоду 2006 року на 6,9%.

За електроенергію платитимемо по-новому


До кінця 2008 року в області планують відмовитися від сплати коштів за використану електроенергію за допомогою абонентських книжок. Як повідомляє комерційний директор ВАТ ЕК "Чернівціобленерго" Степан Мельничук, перевірятиме показники лічильника та записуватиме їх до відповідної графи квитанції буде контролер.

"Грипозні" канікули у місті не відпрацьовуватимуть


Десятиденні карантинні канікули – з 13 по 22 лютого – чернівецькі школярі не будуть відпрацьовувати по суботах, – повідомили у Чернівецькому міському управлінні освіти. Як повідомили в управлінні, не буде збільшено й саму кількість уроків. Фахівці вважають, що карантин запровадили на нетривалий термін, тому пропущені уроки у школах встигнуть відпрацювати за рахунок ущільнення навчальних планів.

Уродженець Чернівців Вернон Кресс заповів місту унікальну бібліотеку


У муніципальній бібліотеці Чернівців вже є п'ять книг колишнього чернівчанина Петера Деманта, відомого у літературному світі під псевдонімом Вернон Кресс. Їх передала з Москви до Чернівців вдова письменника, – повідомив радник міського голови Володимир Килинич.

В області шукають пташиний грип


У Чернівцях та районах області створені мобільні групи, які проводять обстеження дворів та птахогосподарств різних форм власності, – повідомили в Чернівецькій обласній санепідемстанції.

Буковина готується до візиту Архієпископа Римської церкви


Період Великого сорокаденного посту, який для майже двотисячної римо-католицької громади Чернівців розпочався з посипання голови освяченим попелом у так звану Попільну середу, знаменуватиметься двома визначними подіями.

ДЖЕРЕЛА


ТАМ, ДЕ ХОДИВ ІСУС



НА БЛАГОДАТНІЙ ЗЕМЛІ БУКОВИНСЬКІ ПАЛОМНИКИ ПРОСИЛИ У СВЯТОГО ГЕРАСИМА ДОПОМОГИ У РОЗКРИТТІ СПРАВИ ГОНГАДЗЕ


Здавна українці вірили, що паломництво до християнських монастирів та святих місць покриває багато гріхів і сприяє спасінню душі. Особливо трепетно в Україні ставилися до подорожей на Святу Землю. Давні традиції живуть і нині – з 13 по 20 грудня минулого року, якраз напередодні Різдва Христового за григоріанським календарем, 51 прочанин з нашого краю відвідав пов'язані з іменем Христа святі місця.

ГОРДІЇВ ВУЗОЛ


СІМ ХВИЛИН, ЯКІ ВРЯТУВАЛИ ДІМ


ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ ФІЛІЇ ДП "УКРГАЗМЕРЕЖІ" ВИПОВНИВСЯ РІК


Те, що газовики так само, як сапери, помиляються лише раз, більш ніж наочно підтвердили події останніх двох років. Життя засвідчило, що почуватися у цілковитій безпеці не можуть ні мешканці мільйонних мегаполісів, таких як, наприклад, Дніпропетровськ чи Львів, ані менших за кількістю населення міст і містечок країни.

ДОБА ПАРКЕТНА


Володимир ГАМАЛЬ: "НЕ МОЖНА ПОСТІЙНО ДИВИТИСЯ У КАЛЮЖІ Й БАЧИТИ ЛИШЕ БОЛОТО"



Відомий чернівецький скульптор Володимир Гамаль каже, що достеменно розказати про те, як народжуються його образи, складно. Буває, що гарні думки приходять прямо на вулиці, а трапляється, що і о третій годині ночі. Творчість – це таїна, а відтак потребує неабиякої уваги і поваги. Про це журналіст "Доби" і розмовляв з митцем.

Доводилося по кілька разів їздити на художні ради до Києва, щоб переробляти Леніну вуса


– Ніколи не рахували, скільки встановили на Землі пам'ятників, меморіальних дощок, знаків...
– Ні, цього не рахував. Не знаю.... Але, дякувати Богові, трохи зробив. День у день щось малював і ліпив. У моїй майстерні, що в Спілці художників на Головній, лише частина усіх робіт. Дома, на Рогізні, маю ще одну майстереньку, то там теж дуже багато назбиралося. Хоча бувало так, що по два-три роки роботи не мав, не мав за що жити, мамалигу з барабулею їв, а вся наша сім'я жила на пенсію покійної мами. За цей час можна було зробити набагато більше... Дайте лише працювати, а я робив би за десяту копицю сіна.
– І все-таки: деякі з Ваших робіт буковинці бачать ледь не щодня. Але проходячи повз них, хтось, можливо, навіть не здогадується, що цей пам'ятник створив саме Володимир Гамаль...
– У Чернівцях – Юрія Федьковича зробив, Петра Конашевича-Сагайдачного – у Хотині. Минулого року зробив меморіальну дошку археологові Борису Тимощуку. Спеціально усе так виліпив – трішки на виносі, щоб кидалися у вічі ті скарби, які він розкопав у буковинській землі. Включно з орлом, якого Тимощук виявив на керамічній дощечці з Василева, а мій товариш і кум Орест Криворучко використав при розробці герба Чернівецької області. А вже зовсім нещодавно, разом з кількома однодумцями, завершили роботу над меморіальним комплексом борцям за волю України – рогізнянам, які загинули за українську державність. Там само, коло церкви, встановили пам'ятник нашому землякові Остапові Вільшині. Три місяці довбав під сонцем ту трьохтонну каменюку, а коли нарешті видовбав із неї Остапа Вільшину, то подарував його Рогізні. Ні копійки з того не заробив і не хотів, бо то мій земляк – мусив його видовбати. Ще півроку робили для меморіалу фундамент, кований паркан, клали тротуарну плитку...
– Можете виокремити якісь найулюбленіші скульптури?
– Всі ті роботи, які створив – люблю. Бо робив їх зі щирим серцем. А взагалі саме життя заставило мене бути патріотом. Наприклад, ще під час навчання в Естонії, п'ять років ходив у сардакові. Якось купив собі у Косові. Побачив те мій кум Анатолій Лютюк і каже: Владзю, та ти з сардаком, а я ні, то купи й мені. Наступного року купив і йому. Так ми обидва й ходили до 1982 року – такі мудрі. А тепер той кум збудував у Таллінні Українську православну церкву, а при ній заснував культурний центр, до яких ходять всі українські президенти. Можливо, саме через це, як почую про якогось великого українця, то так одразу й біжу творити собі його образ. Маю вже величеньку колекцію таких робіт. Тут і Федькович, і Бандера, і Шухевич, і Могила, і Мазепа, і Яремчук, і Миколайчук...
– Щодо створеного Вами доводилося чути різні думки...
– Пригадуєте, як це у Глібова: а судді хто? Два цапки і одна старенька шкапа? Мене судили, бо, бачте, не мав права так малювати. А чому це не мав права? Увесь світ так ліпить, а мене змушували ліпити лише у стилі, в якому творила Віра Мухіна. Декотрі, як навчилися цієї однієї стилістики – не буду називати прізвищ, то так у них все одне на друге й схоже. Чи то Ленін, чи то Шевченко, чи будь-хто – все однакове. Я ж працюю інакше: щоб виробити свою стилістику, мати свій почерк, підходжу до кожної роботи окремо, добряче мучуся над нею.
– До речі, а в які часи скульптору працювалося легше?
– Це залежало від того, хто на якій позиції стояв. Хоча хіба міг із неба прийти добрий образ, добра скульптура, коли ти мусив по кілька разів їздити на художні ради до Києва, щоб затверджувати і переробляти Леніну вуса? Якось знайомий по Спілці художників у Києві показав мені 100 фотографій пам'ятників Леніну по всій Україні. Усі вони були настільки однотипними, неначе брати-близнюки. Відмінність полягала лише у тому, де знаходився кашкет вождя: в правій чи лівій руці або взагалі на голові. Зараз всього цього немає. Стало набагато вільніше. Хотілося б лише, щоб до нас ставилися з більшим розумінням. Не хочу бути якимось богачиськом, їздити на машині і кожний день їсти ковбасу, але не відбирайте у митців бодай останнього.
– Що виявилося найважчим під час творення образів Федьковича і Сагайдачного?
– Коли лише починав думати над ескізами до Юрія Федьковича, Петра Конашевича-Сагайдачного, то одразу поклав перед собою завдання – це в жодному разі не мають бути пам'ятники, виконані у тому дурному радянському стилі соціалістичного реалізму, в якому творила Віра Мухіна. Адже йшлося про образи українських патріотів. Створюючи їх, треба було шукати рідні корені – українські, буковинські, християнські, адже ми маємо свою культурологічну, мистецьку, образотворчу, врешті, літературну історію, а не використовувати те, що нам нав'язували зовні. Тому орнаментика на пам'ятнику Юрію Федьковичу з'явилася як втілення принципу етнопам'яті. Вводячи її, хотів позначити цю землю, закріпити це місце за Юрієм Федьковичем. Адже це наша земля, тут наші глибини, наші традиції. І у постаті Петра Конашевича-Сагайдачного цей символізм також присутній. За спиною у нього – церква – фортеця нашої віри, яку він захищав усе своє життя. Ніде у світі немає нічого подібного, ці пам'ятники ніде не повторюються. У цьому весь принцип! Натомість мене за них стільки сварили... Дурні кадебісти навіть придумали, що то якийсь трансформер...
– А може, буковинцям всього цього просто не потрібно?
– У народі це відчуття прекрасного присутнє. Відчуваю, що суспільство потребує усіх цих українських пам'ятників, меморіальних дощок. Мало того, для означення краси буковинці віддавна послуговуються таким філософським поняттям, як файно. Файно – це ціла філософія народного життя: так робити файно, а так – зле, ця людина файна, а інша – ні. Оце відчуття краси закладене у нас на генетичному рівні. Поетика, пісні, різьба, мистецтво, співанки – це наш генетичний код, без якого ми ну ніяк не можемо.
– Знайдуться такі, які одразу нагадають про викрадені меморіальні дошки з кольорових металів...
– Значить, треба свердлити глибші дірки. Наскрізь, на цілу руку... Ну що тут зробиш. Справді, є люди, що крадуть, але ми не можемо йти на поводу у злодіїв. Планку треба ставити високо, орієнтуватися на розумних людей.

Зірки повинні сяяти на небі, а не лежати під ногами в пилюці


– Добре, тоді наскільки ця потреба людей у прекрасному задоволена в Чернівцях?
– На жаль, майже зовсім не задоволена. Хоча архітектурне середовище, в якому пощастило жити чернівчанам, дуже гарне. Мусимо за це низько вклонитися Австро-Угорщині, яка нам усе це подарувала. Ми ж тільки в останні роки почали робити ринви, щоб ці зразки чудової архітектури не розвалювалися. А 25-30 років ми лишень спостерігали за тим, як місто старіє й розвалюється.
– У зв'язку з тим, що Ви щойно сказали: Чернівці ще мають бодай примарний шанс потрапити до списку архітектурної спадщини людства ЮНЕСКО?
– У нас для цього є основне – унікальна архітектура. Треба тільки докласти трішечки зусиль. Трішечки! Ну не може Сидір Воробкевич 18 років стояти у гіпсі, і меморіальні дошки також не можна робити з гіпсу. Гіпсова пам'ятна дошка Миколі Івасюку висить вже восьмий рік. Хіба це нормально? У Львові, де він жив якихось 10-12 років, художнику встановили гарну бронзову дошку. Там вирішили, що своєю присутністю цей великий і мудрий чоловік прикрашав Львів. А що у нас? У краю, де він народився, художник удостоївся лише гіпсової шани. У нас як зараз модно? Поклали шматочок алюмінію чи граніту і крапочками зробили напис. Та на цвинтарі роблять краще! І такі, даруйте, цвинтарні речі ви встановлюєте у такому гарному архітектурному середовищі. Це – гріх, антимистецький підхід. Вже кілька разів писав мерові: і хвалив його, і сварив. А він мені – нема грошей. А де ж гроші? Ну їх що – вовки поїли? Де ті гроші? Все треба просто впорядкувати. Невже на цілі Чернівці немає розумного чоловіка, який міг би то все зробити? Знайдіть такого чоловіка, дайте йому додатково ще двох помічників, які привели б то все до ладу.
– Але ж у місті вже є такий відділ?
– Ну й що з того, якщо його очолює колишня вчителька. Інакше чому тоді у місті повно гіпсових меморіальних дощок, а Кохановському взагалі зробили з пластмаси? Де був той відділ? Коли виклав усе це в листі на ім'я губернатора Куліша, то моє звернення передали на розгляд до міської ради. А у міській раді взагалі звели все на жарт. Зателефонували додому й спитали: надати вам відповідь письмову чи усну. Але то їхня справа, мені ж йдеться про те, щоб зробити справу. Привести місто у відповідність до європейської, а не цієї совіцької стилістики. Ви подивіться на Львів – там є зверх 150 меморіальних дощок і всі з бронзи. І ЮНЕСКО вшановує старовинну частину цього міста, адже там немає гіпсових пам'ятників на бетонних постаментах. Тут головне принцип, підхід до справи, а у нас концепція дурна – неправильна...
– Напередодні ювілею Чернівці активно змінюються. Тож є надія, що саме тепер Ваші побажання почують...
– Як громадяни можу сказати, що так, як воно поки що є, то не все добре. Треба берегти площу міста, тому що коли ми все позабудовуємо, то будемо як мухариці в мурашнику. Ви подивіться на той шанхай – бульвар Героїв Сталінграда. Там немає вільної площі, людському зорові там немає де спокійно відпочити. Сісти, подумати, помислити над Божим світом.
– То архітектура виявляється також впливає на підсвідомість?
– Обов'язково! Тому площу, яка є в місті, треба дуже і дуже берегти, підходити до неї делікатно. Не просто комусь роздати, забудувати, щоб хтось мав на тому якісь файні гроші. Розумієте?
– А що Ви змінили б у місті у першу чергу?
– Антимистецьку, антихристиянську Алею зірок, яку спорудили на найгарнішій Театральній площі міста. Адже зірки повинні сяяти на небі, а не лежати під ногами в пилюці. Чого вони свого часу не встановили перед міською радою подібний каналізаційний люк, бо воно візуально так сприймається, на честь Леніна? Не написали на ньому Володимир Ленін і не ходили кожен день по ньому ногами? Бо тоді у них було розуміння чи страх, що так робити не можна. Напевно, все-таки, більше страху. Тепер страху немає, а розуміння, видно, як не було, так і немає. І якщо така алея є у Голлівуді, то її по два рази на день миють шампунем, а не так як у нас: люди і пси бігають по тому ногами, самі ж зірки потріскали, попровалювалися і такі зачовгані, що вже не добереш де чия. Мало того – ширина тієї алейки приблизно півтора метра плюс мінус 10 сантиметрів – людину свідомо змушують ходити по тих зірках ногами. Але ж на цвинтарі ми по горбах не ходимо. А раз над зіркою написали Іван Миколайчук чи Назарій Яремчук, то значить над тим іменем стоїть ангел охоронець, а ми по ньому топчемося. Люди, так не може бути! Ну як же? Це – гріх.
– Можете запропонувати свій варіант?
– Міркую собі, що зірки мали би бути десь збоку. Аби по них не топталися і не човгали ногами. Можна було би зробити так, як я зробив з колоною, присвяченою "Енеїді" Котляревського. Поробити невеличкі колони діаметром до 20 сантиметрів, а вже на них поставити невеличкі бронзові портрети тих зірок: без тулуба – тільки портрети, зробити на граніті напис. І розставити їх на тій самій Театральній площі, серед травички.
– Як Ви ставитеся, що біля старих будівель з'являються нові? Найяскравіший приклад – новобудова біля собору святого Духа у Чернівцях.
– До цього також треба підходити розумно, а не рубати різко з плеча. Безумовно, що місто розвивається, тому якісь сучасні речі робити треба. Вдало зробили з одноповерховим будинком на вулиці Шкільній, якому добудували другий поверх у такому ж стилі, як перший. Так само, можливо, варто зробити з деякими будинками на Театральній площі, щоб вони не випадали з загального архітектурного ансамблю. Тобто вносити якісь елементи сучасності, безумовно, треба, але робити це розумно, щоб вони не виглядали якимись тимчасовими павільйонами, які зараз поклали, а через 10-15 років знімуть.
– Ті пам'ятники, що з'явилися останнім часом у Чернівцях, на Вашу думку, вдалі?
– Та гойдалка, що у парку Шевченка, то й не символ і не пам'ятник, а чистий абсурд. Для того, щоб там гойдатися, треба нести з собою стілець. Інакше на неї не залізеш. З точки зору мистецької, воно теж ніяке. Або, як кажуть селяни, гандрабате. В ескізі, може, воно і гарно виглядало, а на практиці – громіздке й неоригінальне.
– Як Ви, скульптор, ставитеся до такого явища, як демонтаж пам'ятників?
– Ну, якщо йдеться про пам'ятники тоталітарній епосі, то позитивно.
– А якщо йдеться про твори мистецтва?
– А хіба вони мистецькі? Такі пам'ятники навпаки можуть нести негативну енергетику. І в цьому є небезпека.
– А на відновлення зруйнованих як дивитесь? Зараз заговорили про можливе відновлення у Черніцях пам'ятників Шіллеру, "Австрія", "Пієта"?
– Думаю, що "Пієту" можна було б відновити. Дехто каже, що то католицький символ. Але хіба матір Божа з Ісусом Христом не вселюдський образ? І з точки зору архітектури вона б не зашкодила загальному ансамблю площі. Інша справа той великий румунський пам'ятник, який спорудили на місці "Пієти". Він був великий, то в разі відновлення забирав би всю увагу на себе. А "Пієта" – мала. Тепер її можна було б поставити на те місце, де стояв пам'ятник Леніну.

Австрійці й вдома мають не гіршу за нашу їжу. І не їсти вони сюди їдуть


– Мрію якусь хотіли би втілити?
– Дуже хотів би втілили у життя якісь свої невеличкі творчі роботи. Просто кохаюся у цій пластиці, яку потім випалюю з глини. Тут присутня графіка, присутня скульптура, врешті, тут є ціла філософська мистецька система: такий собі об'єм у просторі – під Божими небом і сонцем. Зазвичай ліплю такі маленькі речі, коли ще не знаю, над чим працюватиму далі... У мене море таких маленьких ескізів, тільки збільшуй у 7 чи 11 разів і встановлюй...
– Така садово-паркова скульптура поширена у Європі...
– Цікавий сад скульптур є у Клайпеді. Напевно, жодне інше європейське місто не має такого професійного саду. Там є різні скульптури: малі – на метр-півтора і великі – на три метри завбільшки. З бронзи, граніту, мармуру, різного каменю... Жорсткий відбір майбутніх скульптур до саду призвів до того, що зараз там дуже багато високомистецьких творів. Якщо ми не можемо змагатися з іншим світом у чомусь іншому, то саме мистецтвом могли би привернути до себе увагу.
– А Ви самі взялися б за створення такого саду скульптур у Чернівцях?
– Не знаю, чи Бог дав мені так багато життя, але навіть якщо робити по скульптурі кожного року, то справа зрушилась би з мертвої точки. Робив би це за десяту копицю сіна, кожну десяту чи навіть третю роботу – задурно, аби лише місто з того мало. Це міг би бути, наприклад, маленький фонтанчик – діаметром 1,5-2 метри і на 4 пальці глибиною, а посередині чи збоку 50-70-сантиметрова бронзова скульптурка. Нас тут є якихось 5 чи 7 скульпторів, тож якби кожен зробив по кілька таких скульптур, то років за 5-10 ми перетворили би парк Шевченка на об'єкт паломництва туристів з усього світу. Адже коли стоїш перед таким витвором мистецтва, то ніби спілкуєшся із Богом. Бо ніщо так не діє на підсвідомість, не допомагає жити, як мистецтво. Це саме воно очищає людську душу, змушує мислити, думати про вічне. І саме такі твори робили би славу Чернівцям. А не ті тиражовані по всіх усюдах "прикордонник з автоматом" і "мать с рибйонком", які заполонили наші парки. Подумайте якось над цим ганьбищем! Пригадую, як ще у 1980 році у Таллінні почистили всі вулички, внутрішні дворики: поробили там якісь художні ательє, майстерні з виробництва вітражів, гобеленів тощо. Звільнили додаткові площі під виставкові зали, театри під відкритим небом. Хіба Чернівці не можна перетворити на таке саме прославлене місто митців? Адже з точки зору перепаду висот скверики міста є дуже привабливими саме для малих скульптурних форм. А на тій самій Кобилянській чи будь-якій іншій вулиці можна було б облаштувати мистецькі дворики. Тільки цим ми ще можемо бути комусь цікавими, а не ресторанами. Повірте, австрійці і вдома мають не гіршу за нашу їжу. І не їсти вони сюди їдуть. А зараз, на жаль, це місце, де сушать білизну і тримають машини.
– Якби Вам запропонували зробити пам'ятник Буковині, без якого елементу він точно не обійшовся б?
– Після закінчення Вижницького училища, поїхав за направленням у Первомайськ Миколаївської області. Жив у тій степовій зоні щось два роки. Потім мене забрали у москалі. І там мені також постійно чогось не вистачало. Аж через 10-15 років раптом зрозумів, що моїй підсвідомості не вистачало карпатського рельєфу. Коли позаминулого року у рамках київського проекту "100 найвідоміших сучасників" готував образ нашого краянина Володимира Івасюка, то у нього за спиною з'явилися такі собі чи то крила, чи то гори. А на голову – ніби горлиця сіла. Так ті Карпати й тут вилізли. Тому, якщо говорити про образ Буковини, то це могла би бути якась орнаментика, скульптура, барельєф, на яких було би все: і небо, і сонце, і Бог, і Карпати.
– Чому все те, про що Ви говорите, у нас не робиться?
– Причина у владній глупоті. Більше ні в чому. Таких речей з гіпсу немає ні в Києві, ні у Львові. Велич тих людей, про яких йдеться, влада, може, й відчуває, а ось розуміння справи у неї немає. Ніхто не хоче взяти на себе відповідальність за цю справу, а всі ці твори робляться на сотні років. Зроблять якійсь видатній людині дошку з алюмінію чи у вигляді надгробної плити, то так вона й висітиме зашкарубла. Уявіть собі, якби ту свою "Енеїду" зробив не з граніту й бронзи, а бетону й гіпсу, то хіба у когось виникло бажання підійти до такого пам'ятника й погладити його? Оце якраз приклад того, що то значить матеріал. Бо це достойний матеріал. А якби зробили з бетону, та ще й кожний рік фарбували, то за 18 років нафарбували би на півтора пальці, та й було би по всьому. На таких речах не можна економити. Бо це речі символічні, ти на них дивишся і розправляєш плечі. Не можна постійно дивитися у калюжі й бачити лише болото.

Розмовляв Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА", фото автора



ТРАДИЦІЇ


ЧЕМПІОНАТ – ЛЮБИТЕЛЬСЬКИЙ, БОРОТЬБА – ПРОФЕСІЙНА!



Пройшли чергові ігри чемпіонату Чернівецької області з любительського хокею. Боротьба між основними претендентами на призові місця залишається напруженою. Минулорічний срібний призер ХК "Версаль" зазнав двох поразок підряд. Спочатку кривдниками версальців стала команда з Лужан.

© 1998-2014. Усі права застережено. Інформація є інтелектуальною власністю редакції газети "Доба". Передрук чи будь-яке інше поширення інформації — лише з посиланням на першоджерело.