Головна Архів Про нас Гостьова книга Пошук

Чернівці




№ 29 (764), 21 липня 2011 року


ПОЖИВЕМО — ПОБАЧИМО



ДО МАГАЗИНУ ПІД ПРИЦІЛОМ


ВЛАСНИКІВ ТОРГОВЕЛЬНИХ ОБ'ЄКТІВ ЗОБОВ'ЯЗАЛИ ОХОРОНЯТИ ТЕРМІНАЛИ ДЛЯ ЗБЕРІГАННЯ РЕЧЕЙ



Те, що покупцям, коли вони заходять до магазину, часто доводиться залишати свої речі на зберігання, обурює багатьох із них. Тим паче, коли за ними ніхто не наглядає. "Коли заходжу у якийсь магазин з сумкою, охоронець чи продавець завертають мене покласти сумку у камеру для зберігання речей. Думаю, що це неправильно, адже для цього є охоронці, щоб слідкували за людьми", – каже пенсіонерка Олена Натурчак. Хоча є в цього правила й інший бік медалі. Наприклад, абсолютно вільні від зайвих речей руки, що дозволяє краще оглянути той чи інший товар.
У будь-якому разі, віднедавна власників магазинів зобов'язали забезпечити доступ до торговельного залу без здавання на збереження особистих речей покупцями. Виняток – тільки для товарів, реалізація яких здійснюється у таких торгових об'єктах. У разі, якщо вхід до торговельного об'єкта з товарами, які реалізуються в таких закладах, заборонено, то власники зобов'язані забезпечити надійну охорону для речей споживачів. Щобільше, створити умови для надійного збереження речей споживачів, які вони побажають залишити у спеціальних скриньках під замком, покликана система спостереження за ними за допомогою відеокамер. Наприкінці минулого місяця саме такі зміни до власної постанови від 15 червня 2006 року вніс Кабінет Міністрів України. Тому тепер відеокамери стежитимуть за покупцями не лише біля прилавків, але й за їхніми речами у камерах зберігання.
Камери спостереження використовують у магазинах, щоб контролювати процес розкладки товару, роботу працівників і, звісно, отоварювання відвідувачів. Завдячуючи відеокамері можна побачити, коли хтось цупить якусь річ. В такому разі на місце одразу приходить охорона. І тоді або викликають міліцію, або пропонують людині, якщо бачать, що це не злісний порушник, інше покарання... Наприклад, змушують помити підлогу. За словами охоронця одного з магазинів Чернівців Володимира Руснака, встановлення відеокамер – задоволення не з дешевих. Але за допомогою цих пристроїв охорона має змогу стежити за усім, що відбувається у торговельному залі. "Камери спостереження стоятимуть у тих місцях, де люди ставитимуть свої особисті речі. Звісно, ми за них не відповідаємо. Але камери дозволять зафіксувати тих, хто спробує забрати якусь чужу річ. Такі випадки, коли людина забирала чужу річ, у нас траплялися", – продовжує охоронець. Власник магазину на вул. Головній у Чернівцях Сергій Мандзій впевнений, що камери спостереження у його магазині налаштовують людей не робити дурниць, тож, дякувати Богу, пограбувань не було.
В схемі організації торговельної справи – це далеко не всі новинки. Згідно із згаданою постановою, каси усіх торгових об'єктів також мають бути обладнані платіжними терміналами. Не маючи готівки у гаманці, а тільки гроші на рахунку, покупець зможе розрахуватися тут за товар банківською карткою. Адже людей, які користуються такою простою формою оплати, більшає. Директор одного з магазинів обласного центру Олег Тимчук вважає, що розрахунок за товар банківськими картками дозволяє касиру швидше відпустити покупця, не шукаючи дрібних копійок на здачу, а також не створюючи чергу. "Думаю, що буде непогано, коли всі перейдуть на банківські картки і за їх допомогою здійснюватимуться багато операцій. Випадки, коли людина губила готівку, траплялися не раз. А загубиться картка, то покупець зробить собі іншу і гроші нікуди не пропадуть", – ділиться міркуваннями бухгалтер Надія Гондурак.
Головне, щоб всі ці нововведення не ускладнювали людям життя. А там, дивись, і оголошення на кшталт "за збереження речей у камерах схову адміністрація закладу відповідальності не несе" опиняться поза законом.

Дмитро ЛУКАНЮК, "ДОБА"



ТЕМА ТИЖНЯ


БУЛЬДОЗЕР:


ЗУПИНКА НА ВИМОГУ ПАСАЖИРІВ



Сесія Чернівецької обласної ради, яку скликали у четвер, 14 липня, хоч і анонсувалася позачерговою, інтриги не віщувала. Особливо на тлі нещодавніх запеклих баталій у Чернівецькій міській раді. На фоні дострокового усунення з посади Чернівецького міського голови все інше – маленькі дитячі пустощі. Це в міськраді позиція кожного депутата мала значення, а голос був на вагу золота. Від крайового парламенту чекати сюрпризів не доводилося. Єдине питання – "Про внесення змін до обласного бюджету на 2011 рік", що пропонувалось розглянути того дня, до переліку надміру політизованих ніколи не належало. Тож все ніби мало пройти, як завжди. Дякувати новому виборчому законодавству та вмінню знаходити переконливі для опонентів аргументи, голосів у фракції Партії регіонів для цього ніколи не бракувало. Кволі протести роз'єднаної опозиції, представникам якої теж треба якось в цій області жити, до уваги можна не брати. Сонний спокій місцевого політикуму лише трохи порушив депутат облради Іван Мунтян. У поширеній напередодні заяві в.о. голови облорганізації партії "Батьківщина" вказав на дивний, з його точки зору, казус. "Мені зателефонували з організаційного відділу облдержадміністрації і запропонували прийти і поставити свій підпис під вимогою скликання позачергової сесії облради, – поділився він з громадськістю секретами функціонування місцевого самоврядування. – За чотири каденції мого депутатства лише за цієї влади я зіткнувся з системними діями, коли облдержадміністрація скликає депутатів облради".
Проте дійсність перевершила всі сподівання. Бульдозер забуксував. Позачергова сесія Чернівецької обласної ради тривала не більше 30 хвилин. Депутатських голосів забракло не те що для результативного голосування, а навіть для того, щоб затвердити ініційований провладною більшістю порядок денний. Таке, як стверджують старожили "будинку з левами", сталося вперше за кілька останніх скликань. Попри те, що кворум у залі був, зменшення числа тих, хто тиснув кнопку "за", електронне табло засвідчувало після кожного повторного голосування. Неочікувані результати вочевидь так вразили заступника голови обласної ради Валентина Маніліча, який за відсутності легітимного голови облради керує роботою сесій, що чоловік навіть не закрив зібрання виконанням Державного гімну України. Так, як цього, за словами депутатів, вимагає регламент. На радощах однопартійці екс-прем'єра Тимошенко кваліфікували подію як "першу перемогу опозиції в роботі місцевого самоврядування".
На що сподівалися ініціатори скликання позачергової сесії, не маючи гарантованої більшості голосів для ухвалення потрібних рішень, залишається лише здогадуватися. За словами депутата від "Фронту змін" Максима Бурбака, свій намір не додавати владі необхідних для цього голосів його політична сила не приховувала. Мотив? Нехтування депутатами від Партії регіонів обласної ради та її сателітами чинного законодавства. Попередню узгодженість позиції і злагоджені дії опозиційних фракцій крайового парламенту засвідчила поширена за підсумками цієї сесії заява облорганізації партії ВО "Батьківщина". Представники фракцій "Фронт змін", "Свобода" та уламків "Батьківщини" ледь не в один голос запевнили: сесію готували з порушенням Закону України "Про доступ до публічної інформації". Документ вимагає оприлюднення всіх проектів рішень за двадцять днів до засідання сесії, а цього якраз зроблено не було. І жодна революційна доцільність – не виправдання. Адже взявши участь у незаконному зібранні, депутати тим самим дали б підстави в майбутньому оскаржити рішення сесії. До порядку денного сесії чомусь пропонували включити лише те питання, розгляд якого ініціювали депутати з більшості. Чому хтось за депутатів вирішує, що одні проблеми варто розглядати, а інші – ні? Невже серед мешканців області немає прихильників звернення до Президента України з вимогою накласти вето на Закон України "Про червоний прапор" або так звану пенсійну реформу? Чи це просто чергова спроба насильно всіх ощасливити? Але таке ми вже проходили, якщо пригадуєте, в 1917-му …
Ще одним рифом, на який сів корабель крайового парламенту, стала поправка, що наділяла голів обласної державної адміністрації та обласної ради правом вносити зміни до обласного бюджету в міжсесійний період. Юристи кажуть, що це пряме порушення частини 17 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". У політиків свої резони. "Це не що інше, як узурпація влади, намагання в ручному режимі вирішувати фінансові питання, розподіляти кошти, не прислухаючись до пропозицій та конструктивних ідей інших депутатів", – вважає керівник фракції "Фронту змін" Максим Бурбак. Можливість практично одноосібно вносити зміни до бюджету (враховуючи те, що облрада керівника не має) депутат облради від БЮТ Іван Мунтян назвав проявом корупції. "Управління областю в "ручному режимі" і за принципом надання преференцій з особистих симпатій є неприпустимим", – наголосив він. Керівник фракції ВО "Свобода" в Чернівецькій обласній раді Назар Горук з колегами погодився: "Не можна прикриватися благими цілями заради узурпації влади та одноосібного контролю над бюджетом цілої області. Ми не можемо дозволити, аби на Буковині з'явилися "князьки", які б одноосібно приймали рішення щодо бюджетних питань".
Спроби Партії регіонів звинуватити опозицію у зриві сесії, за словами представників трьох фракцій, є ще одним прикладом перекладення проблем, які існують в середині влади. (Аргументи депутатів фракції Партії регіонів подано на стор. 4 тижневика). На потребу рахуватися з голосом опозиції, а не прочавлювати через сесійну залу лише вигідні рішення, вказав навіть депутат Михайло Павлюк – єдиний з-поміж представників фракції "Наша Україна" в облраді, який під час голосування утримався. "Витоки того, що сталося, потрібно шукати у фактичному знищенні на Буковині місцевого самоврядування, – заявив на спеціально скликаній прес-конференції Максим Бурбак. – Якби радами керували обрані в законний спосіб голови, спокуси порушувати закон і скликати незаконні сесії, протягуючи необхідні рішення, ні в кого не виникало б. Ми пропонували внести до порядку денного питання про обрання голови Чернівецької обласної ради, проте нас не чують. Можливо, хтось таким чином
зберігає для себе місце, якщо раптом випаде з київських владних розкладів".

Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА", ілюстрація Валерія ІОНІЦОЯ, спеціально для "ДОБИ"



НАШОГО ЦВІТУ...


ЛІКАР З ДИМКИ, ЯКИЙ ПІДКОРИВ ПЕРШУ СТОЛИЦЮ


Змалку хлопчина залюбки ледь не щодня бігав у мальовниче урочище "Поляни", що між Глибокою та Димкою, і з верхівки пагорбів вдивлявся у далечінь. І в його дитячій уяві вимальовувався такий далекий і прекрасний світ, навіть западала загадкова думка: "От мати б крила та й злетіти птахом над оцією красою і ще краще її розгледіти". Цими потаємними і далекими спогадами ділився зі мною перед самим від'їздом до Харкова Тодор Васильович Сандуляк. Він народився у Димці, згодом з батьками переїхав у Глибоку, та ось уже майже 30 років живе і працює, займається науковою і викладацькою діяльністю у колишній столиці України, а нині Слобожанщини.
Що просто неможливо було не вловити у розповіді Тодора Васильовича – це неприхована, якась особлива ностальгія, причому у світлих тонах спогадів про однаково рідні йому Димку і Глибоку, батька і матір, близьких людей, педагогів, котрі вкупі заклали в ньому оту любов до ближнього, сенс життєпризначення і знаходження себе у цьому. Він переконаний, що медицина, якій присвятив уже майже сорок літ, мабуть, таки голос зверху. Хоча цілком підтверджує і вплив кількох яскравих особистостей у медичній царині, нехай і місцевого масштабу. Втім, згадуючи сільського фельдшера, але визнаного і односельцями, і начальством високого рівня Ксенію Володимирівну Лисенко (на жаль, нині вже покійної), Тодор Васильович твердо додає, що її вплив на його професійне вдосконалення теж був незаперечний. Як, скажімо, і Людмили Андріївни Саволюк – також знаної і заслуженої фельдшерки.
– Загалом же, – наводить ще один штрих свого дитинства і юності мій співрозмовник, – тоді я був певною мірою поставлений перед дилемою. Ідеться про те, що сестра батька, тобто моя тітка Ганна Василівна, мала високий авторитет, звання заслуженого агронома України. Звісно, вона служила мені свого роду за приклад, а заодно викликала і бажання бути схожою на неї. І все ж, частенькі навідини до фельдшерів, сліпуча білизна їхніх халатів, вдихання запахів ліків, а згодом ще й активна участь у шкільних санітарних постах та виступах на багатьох конкурсах і олімпіадах навіть тодішнього всесоюзного рівня, зробили свою справу. Далі все пішло однією дорогою: навчання у Чернівецькому медінституті, де, до речі, моїм однокурсником і товаришем став Костянтин Горячко – нинішній мер Глибокої, лікарська практика, знову навчання в аспірантурі і захист кандидатської дисертації та запрошення і переїзд до Харкова.
Щодо спеціалізації Тодора Васильовича, то вона вельми унікальна у педіатрії, а зветься неонатологією, що стосується патології новонароджених дітей. Основне викладацьке місце роботи – Харківська медична академія післядипломної освіти, водночас праця у відділенні реанімації інтенсивної терапії новонароджених дітей міського паренатального центру Харкова. І попри всю цю неймовірну зайнятість Т.В.Сандуляк спромігся завершити докторську дисертацію, яку ось-ось повинен захистити. Не сумніваюсь, що захист пройде успішно, чого і побажав Тодору Васильовичу.
Наше спілкування хоч і видалось коротким, але не могло не вразити мене ще й тим, наскільки у співрозмовника природно і непоказово проявлялась, сказав би так: і внутрішня, і зовнішня інтелігентність. Все рідше і рідше у наш час зустрічаємо подібних освічених, культурних й справді інтелігентних людей. Один погляд у сесійну залу Верховної Ради чого вартий…

Василь ГЕЙНІШ, Глибока, "ДОБА"



ЩО НОВЕНЬКОГО?


ЛАТТЕ-АРТ - ПОСМІШКА У ЧАШЦІ


Я не люблю каву. А яку саме каву ти не любиш?" – звучить фраза в одному із рекламних роликів цього всесвітньо популярного напою. Здавалося б, що за безглузде запитання? Адже якщо не любиш якийсь продукт чи напій, то й не полюбиш, у якому б вигляді його не приготували. Донедавна я була впевнена, що кава мені аж ніяк не до вподоби. Проте цими днями довелося визнати хибність власних переконань. Прозріння прийшло після скуштування латте, приготованого барменом-бариста.
Професори кави
Приготування кави – це мистецтво, займатися котрим повинен справжній майстер. В Італії, на батьківщині славнозвісного еспрессо, таких людей називають бариста. Це кавовари, здатні приготувати божественний напій навіть із звичайних сортів кави. Люди цієї професії повинні знати про неї все, навіть розрізняти ступінь обсмаження кавових зерен по їх аромату. Відмінно розбираючись у видах зерен кави, бариста знає все про способи обжарювання і приготування різних видів напою.
Знайти таку людину в Чернівцях було доволі складно, адже у світі це порівняно молода професія, їй приблизно 50 років. Щодо нашого міста, то тут вона набула поширення лише кілька років тому. "Якщо людина говорить, що вона бариста, але при тому не любить каву – це, однозначно, несправжній бариста. Адже він має бути дійсно гурманом цього напою, – розповідає бармен-бариста Денис Барсков. – У нас їх дуже мало". За словами Дениса, минулого року в Чернівцях відбувся перший конкурс міжнародного рівня на звання кращого бариста. Як правило, на змаганнях кожному учаснику виділяється по 16 хвилин. За цей час конкурсант повинен розповісти історію своєї кавової суміші, приготувати 4 еспрессо, 4 капучино та 4 авторських напої, на яких мають бути малюнки. При цьому потрібно постійно підтримувати розмову з суддями, які спостерігають за цим процесом. При оцінюванні насамперед враховується час, техніка, дотримання чистоти під час приготування та смак напоїв. Бали можуть зняти навіть якщо неправильно візьмеш у руки чашку.
Офіційно здобути таку професію теж нелегко. Можна пройти спеціальний курс навчання у Києві і отримати відповідний сертифікат, який засвідчуватиме, що ви бариста і дійсно щось вартуватиме. У більшості міст України є приватні школи, які навчають цьому. Але їхні посвідчення, зазвичай, не мають ваги для роботодавців. "Десь 3 роки тому я відвідував спеціальні курси, щоб вдосконалити свої вміння у приготуванні кавових напоїв та нанесенні на них малюнків, – говорить бармен-бариста Євген Кшеменицький. – Зараз власники кав'ярень вимагають більше від своїх працівників. Тому довелося розширювати спеціалізацію. Проте це був тільки перший набір, тому про високий рівень підготовки говорити рано".
На каві можна малювати?
Створювати справжні шедеври можна не тільки пензлем на полотні, а й... молоком на поверхні пінки кави. Таке молочне мистецтво дістало назву латте-арт. Як у будь-якому мистецтві, тут також присутні різні напрямки і техніки. Найпоширенішими є пітчинг – нанесення малюнків за допомогою спеціальної посудини для молока та етчінг (застосовуються різні гострі предмети – зубочистки, палички тощо). Часто ці техніки поєднують. Цим умінням справжній бариста просто зобов'язаний володіти. Замість пензля і полотна використовуються, як правило, кавовий напій, збите молоко, кориця, какао, тертий шоколад та шоколадний сироп. Пензлем слугує струйка молока чи гострий предмет. Для того, щоб малюнки вдавалися чіткими, необхідна відмінна кава. За словами Дениса Барскова, потрібна кавова суміш коштує щонайменше 250 грн за кілограм, а потрібне обладнання для приготування якісного еспрессо – від 30 тисяч гривень. Звичайна кавомолка тут також не підійде, адже для кожного різновиду кави потрібна різна ступінь помолу, температура та тиск.
Найважче у латте-арті – спінювання молока. Воно збивається певним чином поки не досягне температури 75-80°C. У результаті повинна вийти однорідна піна кремової консистенції. При вливанні молока у каву, молочна піна змішується з кавою і утворює візерунки вигадливої форми. Процес утворення малюнка тримається під суворим контролем бариста. Молоко повинно бути ідеально глянцевим, без великих бульбашок.
А далі – чисте поле для польоту фантазій майстра, яке, на жаль, обмежується краями чашки. Проте цього простору митцям цілком вистачає для створення кавового шедевру. "Приємно спостерігати за реакцією людей, коли їм приносять каву з малюнками, – говорить Євген Кшеменицький. – Їхнє обличчя одразу ж розпливається у посмішці. Така реакція піднімає настрій не тільки відвідувачам, а й мені".

Ольга ПРОКОПЮК, "ДОБА"



40°


СПЕКА І МІСТО


Літо – пора відпочинку, купання, засмаги та багатох інших не менш приємних речей. Це з одного боку. А з іншого – часте нарікання на нестерпну спеку. Останніми роками буковинці все частіше потерпають від підвищеної температури повітря. Що викликає такий ефект? Науковці губляться у здогадах. Частина з них, як на можливу його причину, вказують на глобальне потепління. Інші запевняють, що нічого незвичного у високій температурі для наших широт немає. Тим часом синоптики констатують, що тепла погода цього літа затягнеться надовго. А буковинці незабаром взагалі відчують на собі всі принади справжньої африканської спеки. За словами начальника Українського гідрометцентру Миколи Кульбіди, протягом наступних двох тижнів очікувати суттєвих змін температурного режиму не варто. Коливання температури може бути в межах не більше 2-3 градусів, але загалом погодний стан не зміниться. Тож, можливо, що температура на вулиці сягатиме до сорока градусів вище нуля. Начальник Чернівецького гідрометцентру Тетяна Негадайлова також прогнозує, що температура повітря буде підвищеною і навіть вночі нижче позначки двадцять градусів вище нуля не падатиме. Проте температурний рекорд + 34 градуси за Цельсієм перевищено не буде.
Довготривале перебування на сонці може негативно позначитися на здоров'ї людини. Як повідомили в Головному управлінні охорони здоров'я ОДА, з метою профілактики сонячного удару необхідно не зловживати сонячними ваннами. Лікарі вважають найкориснішим часом для їх приймання – до 10-11 години ранку і після 17 вечора. Особам літнього віку і тим, хто приймає ліки, наприклад, гормональні препарати, сульфаніламідні, біологічно активні добавки, обмежити перебування на сонці. Серед причин теплового удару – тривала і надмірна дія прямих сонячних променів на непокриту голову або оголене тіло. Тепловий удар виникає при тривалому перебуванні або посиленій роботі в задушливому, погано вентильованому приміщенні з високою температурою, а також при фізичній роботі у шкіряному або синтетичному одязі. Перегрівання тіла спричинюють вологість і відсутність руху повітря, перевтома, обмежений прийом рідини. Продуктивно працювати за температури повітря вище 28 градусів людина не може. Тому офісні приміщення необхідно обов'язково охолоджувати. Ознаками теплового удару є почервоніння шкіри, запаморочення, головний біль, нудота, блювання, загальна слабкість, млявість, падіння серцевої діяльності, частий і слабкий пульс, задишка, підвищення температури тіла, марення, втрата свідомості. Іноді виникають кровотеча з носа і розлади зору. Якщо не надати медичну допомогу, потерпілий може загинути від паралічу дихання і серця.
Головний лікар станції швидкої медичної допомоги Любов Човган підтвердила, що влітку працівникам швидкої допомоги доводиться добряче попітніти не тільки від спекотної погоди, але й через збільшення викликів "швидкої". До обідньої пори трапляється по... шістдесят викликів, які пов'язані саме зі спекою. "Що тоді вже казати про пізніший час доби, якщо після обіду температура повітря тільки підвищується? Роботи більшає у кілька разів. Через спеку люди падають на вулицях, у громадян підвищується або понижується артеріальний тиск, відтак лікарям доводиться весь час перебувати в очікуванні. Трапляються виклики і на водойми, де люди перегріваються на сонці, у воді чи просто засмагаючи", – продовжує лікар.
У будь-якому разі, щоб так насправді не було, актуальним залишається питання, як врятуватися від спеки. Незалежно від того – типовою вона є чи ні. Медики радять захищати голову від сонячної радіації солом'яним або полотняним капелюхом, світлою тканиною. Забороняється спати на сонці. У спеку необхідно обов'язково постійно підтримувати належний водний баланс – випивати за добу не менше 3-ох літрів рідини, найкраще воду із соком лимона або квас. Лікарі не радять тамувати спрагу солодкою водою, адже від неї може підвищитися артеріальний тиск. Любов Човган радить виходити на вулицю ближче до вечора і ні в якому разі не вживати спиртні напої, адже вони лише підвищують тиск і через високу температуру повітря людина може швидше втратити свідомість. Також не варто перевантажувати шлунок їжею, вживати пиво, адже воно збільшує навантаження на серце, міцні алкогольні напої.
Особливо важко врятуватися від спеки у місті, коли до вже традиційних шуму, пилу й кіптяви на його вулицях додається запах розпеченої на пекучому сонці смоли. Бо якщо в сільській місцевості, де люди часто шукають порятунку від спеки, завдяки свіжому повітрю перенести її ще якось можна, то в місті, де все отруєно вихлопними газами автомобілів, це не так просто. Ось так і виходить, що чи не єдиний спосіб порятунку у місті – посмакувати на лавочці морозивом. Або ж, поки не бачать охоронці порядку, швиденько скупатися у фонтані.
Остання розвага – доступна переважно дітям. Натомість дорослі, які поспішають заклопотані своїми справами, радше спокушаються келихом холодного квасу, що наливає молоденька продавщиця, припрошуючи всіх випити ще. А якщо терпіти сонце вже зовсім несила, тоді саме розкривати над головою дощову парасолю і бодай так рятуватися від його прямих променів. "Надягаю вільний одяг, який допомагає легше переносити спеку, та вживаю тонізуючі напої", – ділиться секретами виживання у спеку жителька обласного центру Юлія Маковійчук. "Вважаю, що кращим засобом від спеки є парасолька і холодна вода, котру у спекотні дні варто носити з собою. А ще відпочинок на річці", – розповів чернівчанин Олег Ігнатюк.

Дмитро ЛУКАНЮК, "ДОБА", фото автора



ГОРДІЇВ ВУЗОЛ


ГАЗАНЕМО!?



Забути про клопоти із заготівлею дров для приготування їжі і опалення взимку, отримати можливість організувати роботу міні-пекарні, теплиці чи забезпечити гарячою водою потенційних туристів, врешті просто почуватися цивілізованими людьми значна частина буковинців мала вже років з п'ять тому. Обіцянка швидко завершити газифікацію всієї області з вуст її очільників вперше прозвучала вже далекого 2007-го року. Згодом строки настання всезагального благоденства тихо пересунули на кінець 2009-го року. А ще через деякий час про них просто забули. Та що там вся область. Про остаточне завершення газифікації населених пунктів Кіцманщини повідомляли щонайменше тричі. В тому числі представники нової владної команди, яка зайшла у "будинок з левами" після президентських виборів 2010 року. Проте порожні труби і нині там. Наприклад, у селі Біла, куди з Чернівців навіть діти можуть дістатися пішки, газу в них як не було, так і немає. А Буковина і далі залишається газифікованою лише на 57 відсотків. Це один з найнижчих показників у країні. З-понад 400 сіл тут газифіковано заледве половину. І це за умови, що Чернівецьку, як і решту областей Західної України, почали газифікувати природним газом однією з перших.
Перевірка готівкою
Прагнення газифікувати власні оселі мешканці області засвідчують найдієвішим з усіх відомих способів перевірки щирості намірів: готівкою. І це попри те, що блакитне паливо для населення з року в рік тільки дорожчає. Багатомільйонні витрати на будівництво розподільних вуличних газопроводів та вводів ще одне свідчення серйозності намірів. Бо якщо на підвідні газопроводи держава щось вряди-годи капає, то за розподільні мережі буковинцям найчастіше доводиться платити з власних кишень. Згідно з офіційними даними, в межах 80 відсотків абонентів регіону споживають до 2,5 тис. куб. м газу на рік. Ще 19 – до 6 тис. куб. м газу, менше піввідсотка – до 12 тис. куб. м, понад цей максимум напалюють газ лише 0,1 відсотка споживачів. Залишатися у першій, найчисельнішій категорії споживачів, для яких диференційований тариф на газ трохи нижчий, у сільській місцевості вочевидь складніше, ніж у місті. У нас якщо вже ставлять хату, то щоб не меншу за сусідську. Врешті, витрати на приготування кормів для домашньої живності покривати теж комусь треба. Незважаючи на це, люди все одно готові газифікуватися. Траплялося, що для здешевлення робіт й забезпечення газом більшої кількості сіл їхні мешканці добровільно брали на себе земельні роботи. Це ж як сильно треба хотіти отримати газ, щоб тягнути вітку газопроводу на відстань кілька десятків кілометрів! Але саме так вчинили, наприклад, громади Хотинщини, коли з газорозподільного пункту в Клішківцях тягнули труби аж до Перебиківців. Запалення блакитного вогника у селах святкують ледь не як друге храмове свято: після урочистого розрізання стрічок новий газогін зазвичай освячує священик місцевої парафії.
За останню п'ятирічку влада щонайменше двічі заявляла про намір здійснити інвентаризацію всіх газових мереж краю. А відтак розібратися, хто й скільки в труби вклав і, головне, які з них кому належать. Ревізію з часів 2007 року, для проведення якої спільним розпорядженням ОДА і облради було створено робочу групу, взагалі оголосили єдиною подібною в країні. "Чернівецька область – чи не єдина в державі, яка повністю здійснила інвентаризацію газових мереж з точки зору власності", – запевняв тодішній губернатор Буковини Володимир Куліш. Досліджуючи стоси первинних документів – проектно-кошторисну документацію, де чітко вказано замовника, технічні умови, акти прийому-передачі на баланс, група шукала джерела фінансування будівництва газогонів.
І керівник робочої групи віце-губернатор Віталій Усик незабаром справді ошелешив: у випадку з підвідними газопроводами 45 відсотків робіт виконано за кошти населення, а у випадку з розподільними – всі 88 відсотків. Ще понад 400 кілометрів мереж виявилися фактично безгоспними. Ні на балансі, ні в користуванні вони ні в кого не значилися. А це, зважаючи на загальну тенденцію, ще кілька мільйонів людських грошей. Останнє – прямий наслідок хаотичності процесу газифікації краю. Коли газопроводи ведуть не системно, а куди кому заманеться. Тож чи випадає після цього дивуватися, що технічну інформацію про газові мережі часто зберігала не держава, а ветерани газифікації краю на кшталт Григорія Семеновича Каца, який стояв біля її витоків. Тим часом саме держава повинна не лише контролювати, але також направляти і регулювати процес, щоб в краї не було стільки незавершеного будівництва. Адже йдеться про фактично без користі засипані землею в траншеях гроші. Людські гроші. Хіба по селах мало є випадків, коли газопроводи лежать закопані, а підвідних до них немає й ніхто не знає, коли їх збудують? Ще невідомо, як ці труби себе взагалі поведуть, якщо по них врешті колись пустять газ… Це непросто безгосподарність – це злочин! Нагальну потребу облікувати газогони чинний губернатор краю Михайло Папієв теж визнає. "Ми визначаємося з статусом газових мереж, з статусом власності. Бо якщо вони збудовані за людські гроші, за кошти сільських рад, то мають бути у власності відповідних сільських рад… Скоріш за все, відповідно до ініціативи територіальних громад, вони уповноважать спільний орган територіальних громад – обласну раду, як уповноважений орган, взятися за вирішення цього питання, яке є спільним для всіх населених пунктів Чернівецької області". І хоча про реальні результати нового розслідування наразі нічого не чути, порядок цифр навряд чи виявиться іншим.
Про грошовий еквівалент відсотків залишається лише гадати. Нардеп-регіонал Микола Романюк ще в 2007 році, наприклад, озвучував цифру, близьку до мільярда. Інвентаризація мереж, здійснена Відкритим акціонерним товариством з газопостачання та газифікації "Чернівцігаз" станом на 31.01.2006 р., зафіксувала співвідношення: державне майно – 41 мільйон і ще 47 мільйонів – набуте з інших джерел фінансування. "Під час проведення інвентаризації облгаз окремо зафіксував мережі, передані нам згідно з договором від 2001 року – 26 млн грн плюс ті мережі, де була хоч копійка державних грошей, це й склало їх балансову вартість 41 млн грн", – поділився секретами бухгалтерії представник облгазу. Решту, виходить, збудували за кошти з недержавних джерел, а значить державі ці газопроводи не належать? Проте наказом № 215 Мінпаливенерго їх також записало на державу.
Споживачів у цій бухгалтерії насамперед повинно хвилювати інше: на якій підставі держава прибрала до рук це майно. Зрозуміло, коли хтось платить за вечерю – вклав левову частку в будівництво мереж, то згодом він і з пані танцює, але в даному випадку… Фахівці ситуацію коментують по-різному. Одні запевняють, що чинити саме так вимагають правила експлуатації газопроводів. А кому вони не подобаються – нехай створює власну службу і експлуатує їх. Утримання добровільної аварійної бригади громади сіл, можливо, фінансово ще б потягнули. Але отримати в НКРЕ ліцензію на право займатися подібним видом діяльності – це з розряду фантастики. Менш категоричні запевняють, що держава забирає труби не у власність, а як такі, що згідно з чинним у країні законодавством не підлягають приватизації. "На даний момент питання передачі газопроводів, збудованих за кошти людей, вивчається, тому що на законодавчому рівні чітко ніхто не може сказати, – прокоментував ситуацію начальник управління капітального будівництва ОДА Валерій Карвацький. – Голова ОДА Михайло Папієв доручив юридичному відділу вивчити законодавчі підстави щодо передачі цих газопроводів". Врегульоване це питання чи ні, але громади мають чітко знати: збудоване за їх кошти, десь відзначено, не забуте державою і чекає свого часу. Було б теж непогано, якби чиновники зберігали бодай видимість наступності у владі. А то їй Богу незручно, коли про минулі події на теренах краю журналісти часто знають більше, ніж володарі керівних крісел.
Ввечері — мережі, вранці — гроші
Необхідність якнайшвидше відповісти на питання власності сьогодні нагальна, як ніколи до того. На голови ще не газифікованих буковинців ось має пролитися справжній грошовий газовий дощ. Для продовження будівництва трьох підвідних газопроводів у Глибоцькому районі, згідно з укладеними між управлінням капітального будівництва ОДА і НАК "Нафтогаз України" угод, на початку червня вже виділено 5,5 млн грн. Основний газопровід Сторожинець – Глибока здали ще 2007 року. Тепер підвідні газопроводи мають бути збудовані до сіл Старий-Вовчинець-Багринівка (загальна вартість 6,1 млн), від села Петричанка до сіл Кам'янка (4,2 млн) та Просіка – Сучевени (3,1 млн). Підвідний газопровід до селища Глибока з газогоном Турятка-Поляна-Синівці разом потягнуть на 10,7 млн. А всього на газифікацію Глибоччини обіцяють потратити понад 24 мільйони гривень. На добудову другої гілки газопроводу-відводу високого тиску від газорозподільчої станції в селі Топорівці Новоселицького району до міста Чернівці протяжністю 2,7 км також вже надійшло 11,6 млн грн. Гроші виділила НАК "Нафтогаз України" через дочірнє підприємство "Укргазвидобування".
До кінця року НАК "Нафтогаз України" планує взяти участь у будівництві 21 об'єкта газопостачання на території області загальною вартістю 159 млн грн. Орієнтовна довжина підвідних газопроводів, які планують збудувати, – 130 км. (Для порівняння: у 2007-2010 рр. реалізовано 23 об'єкти газифікації вартістю 23 млн грн, введено в експлуатацію газопроводи у Кіцманському і Герцаївському районах, – повідомив начальник управління капітального будівництва ОДА Валерій Карвацький). На бажання причетних суттєво завищувати вартість виконаних робіт свого часу вказувало обласне КРУ. Згідно зі звітом ревізорів зразка 2007 року, вартість робіт з газифікації області тоді завищили на 6,7 мільйона гривень. Експерти також вказували, що вартість будівництва газогонів на Буковині часто вища, ніж загалом по країні. Головно, через завищення коефіцієнтів для визначення розміру кошторисного прибутку та адміністративних витрат, неправильне застосування елементарних кошторисних норм, завищення обсягів виконаних робіт та повторне врахування робіт, які уже були внесені до актів тощо. Траплялося також, що до фінансових звітів підрядників потрапляли роботи, насправді оплачені за кошти сільських громад. І хоча все перелічене – компетенція правоохоронних органів, пам'ятати цю вітчизняну особливість потрібно. Щоб і цього разу не трапилося, як часто трапляється: самі будуємо, самі собі платимо…
Новий перелік об'єктів складали в ОДА. До списку потрапила "чудова придністровська сімка" – багатостраждальні села Заставнівщини: Брідок, Митків, Онут, Чорний Потік, Самушно, Мусорівка і Баламутівка, завершити газифікацію яких не можуть вже добрих п'ять років. Хоча ще в 2006-му тут пройшов тендер на будівництво газопроводу від райцентру Заставна до села Вікно, в землю закопали газорозподільні труби, витратили кілька сотень тисяч гривень, в тому числі отримані від міжсільського кооперативу, а газу у семи селах як не було, так досі немає. Обіцянки влади у 2009-2010 роках допомогти людям коштами так і залишилися порожніми. На будівництво газопроводу від ГРС "Заставна", газифікацію села Йосипівка та вже згаданих семи сіл знову обіцяють виділити гроші. Цього разу майже 36 мільйонів гривень. На кілька сотень тисяч більшу суму планують витратити на будівництво двох черг газопроводу Молниця-Буківка, що на Герцаївщині. А ось газифікація вижницьких сіл Вали, Виженка і будівництво переходу через Черемош біля Чорногузів має обійтися ледь не в три рази дешевше – в якихось 13 млн грн. (Завершити газифікацію гірської Вижниччини попередня влада обіцяла до кінця 2007 року). Газопровід між сторожинецькими селами Ропча-Буденець – це ще 3,7 млн грн. І, нарешті, кельменецька Макарівка – якихось 320 тисяч гривень. Можливо, доля цим селам справді всміхнеться. Так само, як і мешканцям села Гордівці, що на Хотинщині. Для його газифікації потрібно 780 тисяч гривень. Ще був єдиний у цьому районі населений пункт, до якого блакитне паливо досі не дійшло. Хоча роботи з газифікації місцева громада розпочала ще 2007 року. Села гірського Путильського району, газифікацію якого обіцяли розпочати ще 2006 року, до переліку навіть не потрапили.
Кому в кінцевому результаті дістануться нові газові труби, теж варто з'ясувати завчасно. І справа тут не лише в тому, що усе це газове господарство потім потрібно буде утримувати в належному стані. Хоча й це важливо. Але ж давали йому якось раду до цього, то справляться й зараз. Підготовлений ще в 2005 році "Порядок здійснення будівництва газових мереж у населених пунктах Чернівецької області", зокрема, передбачав безоплатну передачу збудованих мереж у частку державної власності або без права приватної власності, складання договору з газовим оператором на оперативне управління і експлуатацію мереж. І навіть створення власних спецпідприємств газового господарства. Позаяк єдиним оператором, який матиме ліцензію на здійснення даного виду робіт на території Чернівецької області, швидше за все, невдовзі знову залишиться лише ВАТ "Чернівцігаз" (облгаз), то дбати про збереження та експлуатацію нових мереж доведеться саме йому. Працівники іншого державного підприємства ЧФ ДП "Нафтогазмережі", які ще донедавна обслуговували в межах 80 відсотків всіх газових мереж краю, вже ознайомлені з наказом про майбутнє скорочення. (Докладніше див. "Газовий переділ". – Доба. – № 26 (761). – 30.06.2011 р.).
Крім, власне, безпеки мереж, принципове значення має відповідь на інше питання: хто отримуватиме гроші за послугу з транспортування газу. У тарифі на газ вартість транспортування займає 15-20%. Упродовж майже десяти років зібрані зі споживачів кошти за послуги з його транспортування філія державної компанії ЧФ ДК "Газ України", яка забезпечувала буковинців і бюджетні установи краю блакитним паливом, переказувала на рахунки приватного ВАТ. Так було до створення у 2007 році державного підприємства "Укргазмережі" (згодом – "Нафтогазмережі"), яке саме стало надавати цю послугу. Нині, у зв'язку з ліквідацією структури, ці кошти швидше за все знову перераховуватимуть приватному облгазу. І хоча газовики постійно нарікають, що НКРЕ затверджує їм збитковий тариф на транспортування, який не покриває витрат, навіть ці крихти вони віддавати нікому не хочуть.
На цю захопливу газову кухню можна було б не потикатися, якби не кілька суттєвих обставин. За користування підвідними газопроводами, збудованими за бюджетні кошти, споживачі газу, можливо, й справді повинні платити по повній. Хоча, якщо довіряти результатам ревізії 2007 року, а не вірити їм немає підстав, будівництво навіть підвідних мереж держава фінансувала не більше ніж на 45 відсотків. Натомість чому буковинці мають платити за розподільні мережі, будівництво яких на 88 відсотків самі оплатили, справжня загадка. Врегулювати питання на законодавчому рівні намагалися в 2007-му році, коли в парламент внесли законопроект "Про газорозподільні мережі". Однак законом документ не став. Хай там як, але користі з нього людям все одно було б мало. Права власності громад на збудовані за їхні ж кошти газові мережі проект не передбачав. Хоча минуле знає випадки, коли за збудовані сільськогосподарськими підприємствами газопроводи кошти їм повертала держава. Проте аналогічного закону щодо громадян наразі, схоже, немає. Якби держава раптом погодилася повернути людям їх гроші, то на це потрібно було б спрямувати бюджет всієї Чернівецької області. Та й то навряд чи його б вистачило.
Так і виходить, що вкладаючи гроші в мережі – держава, чи, за визначенням губернатора краю Михайла Папієва, "добрі люди" насправді нічим не ризикують. (Хоча відповідь на питання щодо джерела походження коштів є ключовою. Звісно, якщо держава правова, а не наша. Формально – це позабюджетні кошти, винайдені за сприяння міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка згідно з тристоронньою угодою про співпрацю між міністерством та Чернівецькими ОДА і облрадою). Навпаки, за будь-яких розкладів "добрі люди" залишаться у виграші. Адже вкладаючи дещицю у підвідні газопроводи, натомість отримують можливість контролювати нові сегменти ринку. А це не тільки плата за той самий газ, але й кошти за його транспортування, видачу технічних умов, погодження проектної документації, розробку проектної документації, врізки. Врешті, про фактичний контроль над розподільчими мережами, які безплатно переходять їм у руки, теж забувати не варто. Нехай навіть половина всього газового обладнання, як стверджували у територіальному управлінні Держгірпромнагляду, відслужила свій термін. Додайте до цього реальну можливість приватизації газотранспортної системи країни, на вірогідність чого вказують експерти, й отримаєте приблизне уявлення щодо того, як народжуються нові монополії. (Законопроект № 7562, який 14 січня цього року зареєстрований в парламенті за підписом Азарова, фактично знімає заборону на приватизацію ГТС та на її відчуження). А якщо розподільні мережі й труби ГТС контролюватиме одна й та сама структура (людина)? Її вплив на ситуацію у країні буде більшим за президентський.
А що залишиться буковинцям з їх трубами? Правильно: сплачувати щомісячні рахунки за газ.

Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА", фото з архіву "ДОБИ"




© 1998-2014. Усі права застережено. Інформація є інтелектуальною власністю редакції газети "Доба". Передрук чи будь-яке інше поширення інформації — лише з посиланням на першоджерело.