Головна Архів Про нас Гостьова книга Пошук

Чернівці




№ 46 (781), 17 листопада 2011 року


ЖИТІЄ МОЄ


"ЗЕМНИЙ РАЙ ЛЮБЛЮ, А БОЖИЙ, – ЯКИЙ БОГ ПОШЛЕ, ТАКИЙ І ПРИЙМУ", –


КАЖЕ ЧЕРНІВЧАНИН ІВАН ПАЛАМАРЧУК, ЯКОМУ ЧЕРЕЗ КІЛЬКА МІСЯЦІВ ВИПОВНИТЬСЯ 104 РОКИ



Дожити до ста років мріє, мабуть, кожна людина, а дожити до цього віку при добрій пам'яті, на "ногах", відносно гарному самопочутті – й поготів. У Чернівцях нараховується 11 довгожителів, які досягли та перетнули такий рубіж. Серед них – житель мікрорайону "Гравітон" Іван Васильович Паламарчук, який, дасть Бог, у березні наступного року зустріне 104 весну. До свого поважного віку Іван Васильович ставиться з гумором, каже, що вже й не знає, на якому світі знаходиться: на цьому, земному, чи на тому, до якого вже давно морально готовий. "Земний рай люблю, а божий, – який Бог пошле, такий і прийму", – каже він.

ТЕМА ТИЖНЯ


"ГІМН… ГІМН ВЧІТЬ, МАЛЯТА. РЕАЛЬНО ДОПОМАГАЄ"



Востаннє про спорт я писав у далекому 1994-му. "Мертві у футбол так не грають" так, здається, називалася замітка про матч Ліги чемпіонів між київським "Динамо" і московським "Спартаком", опублікована в одній з чернівецьких газет. 3:2 виграли тоді кияни у себе вдома на Республіканському стадіоні, програючи, до речі, після першого тайму два сухих м'ячі. То був фантастичний матч. Два голи Леоненка і гол Реброва у другому таймі поховали не тільки одвічного футбольного суперника українців – московський "Спартак", але й російську державну пропаганду про те, що Україна, як держава, не відбулася, та її доморощених підспівувачів (про нібито мертвонароджену українську Незалежність) у нас в країні. Бо, справді, мертві у футбол так не грають.
Сімнадцать років тому то був не тільки фантастичний матч, фантастичний час – також. І не тільки тому, що ми були молодші, країна не встидалася носити на лацканах піджаків український прапор, а тодішній тренер киян Йожеф Йожефович Сабо ще давав післяматчеві коментарі українською. Фантастичним час був тому, що вірилося: ще трохи – рік-два – і ми будемо, як люди, – жити, заробляти і, головне, почуватися…
У цьому сенсі український фантастичний час триває – ми продовжуємо хотіти жити, як люди. Тільки немає віри і Йожеф Йожефович, як і диспетчери чернівецьких служб таксі, вже давно не розмовляє українською.
"А зачєм?" – прочитав я на одному форумі у коментарях після вівторкового матчу збірних України та Австрії у Львові. Товариська зустріч, що закінчилася на щойно відкритому в місті Лева до Євро-2012 стадіоні, перемогою українців 2:1, викликала бурю коментарів. І не тільки тому, що вікторію наша збірна вирвала у додатковий час, граючи у меншості після вилучення свого захисника. Майже всі форуми обговорювали інше – як наприкінці гри, коли австріяки, користуючись чисельною перевагою, притисли українців до воріт, львівський стадіон раптом піднявся і заспівав "Ще не вмерла Україна". Наступного дня ролик на You Tube "Гімн України під час матчу на Львів-арені" вже був хітом. І цей хлопець з трибун на відеокартинці – у перший, але лапатий львівський листопадовий сніг – лише у вишитій сорочці з правою рукою на серці враз облетів увесь світ. Але то було вже в середу на ранок, а у вівторок ввечері у Львові, признаймося, наша збірна, як на мій уболівальницький погляд, після фантастичного матчу в Києві на оновленому "Олімпійському" з Німеччиною грала так собі…
І раптом стадіон встає і співає…
Ось деякі з дописів на футбольних форумах уболівальників. "Слава Богу у нас есть дух, слава Богу есть Львовяне. Спасибо, родные, горд быть украинцем, хоть и по-русски пишу. Думаю, Ваш Гимн на последних минутах свое сделал", "Гімн – це щось, такого не чув ніде, ні в якій країні, ні в якому матчі, щоб так горланили гімн своєї країни!", "Скажу, что Гимн, который звучал с трибун, выглядел просто обалденно и, на мой взгляд, просто погнал наших ребят в атаку, а это дорогого стоит", "Сидів на стадіоні, все чув... Як москальську пісню перед матчем засвистали так, що її на половині виключили – чув, як Мілю засвистали на оголошенні складів – чув, як Шеву зустрічали несамовито, і недаремно, бо як заспівали Гімн в кінці, то він аж літати почав, оце Людина і Патріот", " Гимн пели – найди где лучше", "Гімн на останніх хвилинах... Це потрібно відчути на собі, коли 30000 сердець б'ється в унісон", " Забутьте обиды Киев, Донецк, Львов, Днепр, Харьков – это сборная и внимательно смотрите"…
Ну, і, звичайно, враження самих футболістів. "Ви чули, як на останніх хвилинах стадіон співав Гімн України?" – запитали у гравця збірної Руслана Ротаня. "Так, звичайно, – відповів той. – Просто мурахи по спині. Божевільна підтримка!" А ось враження Олега Блохіна: "Я хотів би подякувати уболівальникам за шалену підтримку, яка тут є, була і буде. Справді, підтримка була колосальна. Особливо наприкінці матчу… Стадіон погнав команду вперед".
Ось так Гімн заставив команду грати краще і вона забила переможний м'яч. Цікаво, а якби заспівали мільйонів так зо тридцять, чи не грали б усі наші влади – нинішні й дотеперішні – краще?
Але менше з тим – добре, що бодай хоч один стадіон – перший – вже заспівав. І, звісно, цей хлопчина на You Tube у вишитій сорочці… Фантастичний час сьогодні у його покоління, бо воно вірить, що їх йожефи йожефовичі будуть інші. Ну, нам – тим, хто ще не встиг за 20 років вивчити свою головну пісню, вони вже написали на якомусь з форумів просто і дохідливо: "Гімн... Гімн вчіть, малята. Реально помагає".

Володимир СТЕФАНЕЦЬ, "ДОБА". Фото www.galsports.com



ГАРЯЧА ДОБА


ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ ЛІКАРНІ ШВИДКОЇ ДОПОМОГИ ЗВІЛЬНИЛИ ПІД ЗАСТАВУ


Першотравневий районний суд Чернівців ухвалив рішення випустити під заставу головного лікаря Чернівецької обласної лікарні швидкої допомоги. Як повідомлялося раніше, головного лікаря 9 листопада було затримано та поміщено в ізолятор тимчасового тримання за підозрою у перевищенні службових повноважень і службовому підробленні. Як раніше повідомляла прес-служба прокуратури області, та обвинувачує його у придбанні продуктів харчування для лікарні без проведення тендерних процедур і підробленні документів про постачання.

НА КОЖНИЙ КВАДРАТНИЙ КІЛОМЕТР БУКОВИНИ ВИКИНУЛИ ПО 300 КГ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН


Упродовж січня-вересня 2011р. викиди в атмосферу здійснювали стаціонарні джерела 130 підприємств області, з яких майже 40% розташовані в м.Чернівці. За січень-вересень 2011р. ними викинуто в повітря 2,5 тис. т забруднюючих речовин, що на 6,3% менше, ніж за січень-вересень минулого року. Основними забруднювачами атмосферного повітря області були підприємства переробної промисловості, від яких у повітря надійшло 1,5 тис. т шкідливих викидів. У структурі викинутих забруднюючих речовин переважали оксид вуглецю – 606 т, речовини у вигляді суспендованих твердих частинок – 562 т, а також неметанові леткі органічні сполуки – 470 т. Крім того, в атмосферне повітря було викинуто 105,0 тис. т діоксиду вуглецю. Щільність викидів від стаціонарних джерел забруднення в розрахунку на 1 км2 території області склала 0,3 т шкідливих речовин. Значно вищою вона була в містах Чернівці та Новодністровську – відповідно 5,9 т та 16,6 т на 1 км2, серед районів – у Герцаївському (0,6 т на 1 км2). У розрахунку на одну особу населення області припадало по 2,7 кг шкідливих викидів. Найбільшим цей показник був у м.Новодністровськ – 10,9 кг, а серед районів – у Герцаївському (5,8 кг), – повідомив заступник начальника головного управління cтатистики В. Дронь.

ЯНУКОВИЧ ПІД ЧАС ВІЗИТУ ПООБІЦЯВ ОБЛАСТІ МІЛЬЙОНИ


За словами глави крайової виконавчої влади Михайла Папієва, за результатами візиту в область президента Віктора Януковича, зокрема, передбачено перерозподіл окремих бюджетних призначень для Чернівецької області – в регіон додатково надійде 45 млн грн субвенції з держбюджету для виплати допомог сім'ям з дітьми. Окрім того, буде перекрито дефіцит бюджету в сумі 12 млн грн для оплати житлово-комунальних послуг бюджетних установ. Також вирішено питання продовження будівництва буковинських доріг. Зокрема, для відновлення транспортного сполучення з Путильським районом буде передбачено 84 млн грн та 55,7 млн грн на завершення будівництва моста через річку Прут "Маршинці-Герца-Глибока-Банилів-Підгірний". Про це повідомила прес-служба облдержадміністрації.
Михайло Папієв повідомив, що за результатами візиту на Буковину президента Віктора Януковича буде підписане відповідне доручення Глави держави центральним органам виконавчої влади. Згідно з ним, регіон передбачає отримати на протипаводкові заходи в рамках державної цільової програми 114 млн грн, на виконання комплексу відновлювальних робіт на об'єктах, пошкоджених внаслідок стихії 23-27 липня 2008 року та 22-29 червня 2010 року, – 176 млн грн. Проектом доручення також передбачені кошти на фінансування будівництва Дністровської гідроакумулюючої електростанції в обсязі 2,4 млрд грн.

КВАРТИРИ ЧЕРНІВЧАН "ЧИСТИЛИ" ІНОЗЕМНІ "ГАСТРОЛЕРИ"


Наприкінці жовтня у Чернівцях було скоєно ряд крадіжок з квартир мешканців міста. Як повідомляє сектор зв'язків з громадськістю УМВС України в Чернівецькій області, злочинці проникали в помешкання громадян, розламуючи серцевини замків вхідних дверей. Вони викрадали з квартир все, що бачили, починаючи від грошей та офісної техніки і закінчуючи парфумерією.
Оперативники розуміли, що в місті діє чергова група "гастролерів". Злодіїв вдалося затримати одразу після скоєння чергової квартирної крадіжки в будинку на вулиці Стасюка обласного центру. Затримані троє іноземних громадян віком від 29 до 40 років та 25-річна мешканка Донецької області. Усі іноземці вже мали проблеми із законом. Один з них був засуджений за кордоном за скоєння кишенькових крадіжок, а двоє інших в Україні – за квартирні крадіжки.
Після затримання підозрюваних був проведений огляд квартир, які вони винаймали у місті Чернівці, де виявлені та вилучені речі, що були викрадені ними під час скоєння квартирних крадіжок у мешканців міста.
Наразі встановлена їх причетність до скоєння 4 квартирних крадіжок. Порушено кримінальну справу.

НА БУКОВИНІ ЗАТРИМАНО НАРКОКУР'ЄРА З 590 ГРАМАМИ НАРКОТИЧНОГО ЗІЛЛЯ


9 листопада співробітники спецпідрозділу СБУ в Чернівецькій області та оперативно-розшукового відділу Чернівецького прикордонного загону при переміщенні через україно-молдовський кордон затримали громадянина України, який нелегально перевозив понад 590 грамів наркотичної сировини. Як інформує прес-служба УСБУ в Чернівецькій області, місцевий мешканець на вантажному мікроавтобусі "Мерседес-Віто", перетинаючи кордон через КПП "Росошани" обласної митниці, намагався незаконно ввезти до України особливо небезпечний наркотичний засіб – макову солому. Під час огляду транспортного засобу між водійським та пасажирським сидінням правоохоронці виявили загорнуті у камуфльований одяг три поліетиленові пакети, в яких знаходилася речовина світло-коричневого кольору. Проведений експрес-аналіз підтвердив, що це макова солома.
Слідчим СБУ в Чернівецькій області порушено кримінальну справу. Злочин карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна. Чоловіка затримано, наркотична сировина та транспортний засіб вилучено. Триває слідство.

У ЧЕРНІВЦЯХ ПІДІРВАЛИ СТАРИЙ МІСТ ЧЕРЕЗ ПРУТ


У Чернівцях підірвали опори старого мосту через Прут, що був збудований на початку ХХ століття. Як повідомив офіційний портал Чернівецької міськради, 11 листопада ТОВ "Подільськвибухпром" на замовлення ТОВ "Торговий дім Укрвторресурс", яке виграло тендер на демонтаж аварійного мосту, проведені роботи по рихленню монолітних опор знесеного аварійного мосту. Повідомляється, що роботи виконані з дотриманням правил безпеки.
Як відомо, старий міст через Прут закрили для транспорту ще у середині 90-х років. У березні цього року він тріснув, що й спричинило його демонтаж.

В КРАЇ ЗІБРАНО 13 ТИСЯЧ ПІДПИСІВ НА ПІДТРИМКУ ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО


13 тисяч буковинців та 564 депутати усіх рівнів поставили свої підписи під зверненням до європейських інституцій на підтримку Юлії Тимошенко. Про це повідомляє прес-служба крайової організації партії ВО "Батьківщина". Голова обласної партійної організації ВО "Батьківщина" Іван Мунтян зазначив: "Наші депутати активно відгукнулися на цю ініціативу. Ми розуміємо, що своїми підписами люди протестують проти існуючої тоталітарної влади і підтримують Юлію Тимошенко".

ЧЕРНІВЕЦЬКА ОБЛАСНА МИТНИЦЯ МАЄ НОВОГО КЕРІВНИКА


Наказом Державної митної служби України від 08.11.2011р. № 2458-к начальником Чернівецької обласної митниці призначено Юрія Черниша. Як повідомила прес-служба митниці, новий керівник – радник митної служби 1 рангу, він народився в Одесі, йому 39 років. "Я майже 15 років пропрацював в Одеській митниці, – розповів Юрій Черниш на прес-конференції. – Пройшов шлях від інспектора до керівника митного поста". Останнім часом Ю. Черниш керував митними постами "Яготин" і "Київ-Центральний". Попередній начальник Чернівецької обласної митниці Олександр Вдовиченко переведений у департамент Держмитслужби по боротьбі з контрабандою та порушенням митних правил.

ІНТЕРНЕТ-АБОНЕНТІВ ЗРОСЛО БІЛЬШЕ, ЯК НА ЧВЕРТЬ


Кількість абонентів мережі Інтернет зросла в області на 27,2% і становила 36,1 тис., у тому числі 31,9 тис. – серед населення. Про це "Добі" повідомили в обласному управлінні статистики. Загалом же на Буковині у сфері радіо, телебачення та зв'язку функціонує 34 підприємства. Ними реалізовано послуг на 325,9 млн грн. У цьому обсязі більше 97% становили послуги зв'язку, де переважали послуги мобільного зв'язку. Все більшим попитом серед споживачів користуються послуги комп'ютерного зв'язку, у тому числі надання доступу до мережі Інтернет. За 9 місяців п.р. їх обсяг становив 33,2 млн грн і збільшився проти відповідного минулорічного періоду на 19,0%.

НАШІ ДОРОГИ НЕ ГОТОВІ ДО ЗИМИ


Про це повідомили у прес-службі УДАІ в Чернівецькій області, посилаючись на оцінку Державтоінспекції за результатами комплексної перевірки готовності доріг. У цьому списку також є Волинська, Житомирська, Миколаївська, Рівненська, Сумська та Черкаська області. Зазначається, що у згаданих областях "не вжито заходів щодо поповнення парку машин і механізмів, більшість якого експлуатується понад 20 років, а ситуація зі створенням запасів паливно-мастильних матеріалів – катастрофічна". А ще – мало дорожньої техніки і механізмів, їх зношеність, дефіцит паливно-мастильних матеріалів викликають сумнів у безпечності доріг в зимовий період.

В ОБЛАСТІ ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТНА КАМПАНІЯ НА 2012 РІК


Передплатна кампанія на наступний рік завершиться 25 грудня поточного року, що розпочалася з 9 вересня, на видання місцевої сфери розповсюдження. Про це повідомили в Чернівецькій дирекції "Укрпошти". До 16 грудня нинішнього року включно триватиме передплата на видання загальнодержавної сфери розповсюдження. Поштарі нагадують, що улюблені періодичні друковані видання можна передплатити через мережу "Укрпошти", завітавши до найближчого відділення поштового зв'язку.

АГРАРІЇ ЗІБРАЛИ ДОБРИЙ ВРОЖАЙ


Аграрії області у поточному році перевершили півмільйонний рубіж виробництва зерна. Як повідомили в управлінні статистики в області, станом на 1 листопада п.р. валовий збір зернових культур, включаючи кукурудзу (у початково оприбуткованій вазі) досягнув
546 тис. т, що на 20% більше, ніж на початок листопада минулого року. У середньому з 1 гектара одержано по 45,0 ц зерна проти 37,6 ц торік.
У півтора раза більше, ніж на 1 листопада 2010 року, зібрано цукрових буряків (фабричних) – 110 тис.т та насіння соняшнику –
12 тис. т. На чверть вищий від минулорічного обсягу урожай картоплі, якої накопано 628 тис.т при рекордній урожайності 187 ц/га. Виробництво овочевої продукції становило 221 тис. т, або на 6% більше, плодоягідної продукції – 103 тис. т (на 17% більше).

НОВИЙ МУЗЕЙНИЙ ЗАЛ ВІДКРИВ ПЕРШИЙ КОСМОНАВТ


3-5 листопада 2011 року в Чернівцях пройшла всеукраїнська наукова конференція "Дослідження Всесвіту: минуле, сучасне, майбутнє". В рамках конференції 3 листопада у музеї авіації та космонавтики клубу юних техніків "Кварц", що у Чернівцях, відкрили новий експозиційний зал "Україна – космічна держава"", де представлені досягнення держави в освоєнні Космосу. Традиційну стрічку перерізав перший космонавт України Леонід Каденюк. Серед тих, хто взяв участь у цій події, був також радник голови Державного космічного агентства України Е.Кузнєцов. Про це повідомляє офіційний портал Чернівецької міської ради.

У 300-МУ ПОЛКУ МОЛОДІ ВОЇНИ СКЛАЛИ ВІЙСЬКОВУ ПРИСЯГУ


Як повідомили у відділі взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи апарату Чернівецької облдержадміністрації, 82 юнаки молодого поповнення склали військову присягу на вірність українському народові та стали солдатами 300 окремого механізованого полку 13-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних сил України. Батьки та гості побачили в цей урочистий день виступ розвідників полку, які продемонстрували присутнім прийоми рукопашного бою та захоплення автомобіля умовного противника, з показовою програмою виступив полковий оркестр. У клубі військової частини відбулась зустріч батьків молодих солдатів із командиром частини та офіцерами підрозділів, де служитимуть їхні сини. Усі охочі могли також ознайомитись із навчально-матеріальною базою полку, умовами служби та повсякденною життєдіяльністю військовослужбовців, відвідати навчальний корпус, їдальню та казармені приміщення, а також побачити військову техніку і стрілецьку зброю.

З БУКОВИНИ ВІДПРАВЛЕНА ОСТАННЯ ПАРТІЯ ПРИЗОВНИКІВ


16 листопада зі збірного пункту Чернівецького обласного військового комісаріату, що знаходиться в райцентрі Кіцмань, для проходження строкової військової служби до лав Збройних сил та інших військових формувань України направлено останню партію новобранців у кількості 30 осіб. "В останній день призову у ході кампанії "Осінь-2011" відправлено одну команду, – повідомив старший офіцер відділу обліково-призовної роботи Чернівецького обласного військового комісаріату майор Ігор Шевчук. – 30 юнаків з Буковини скеровано у місто Чернігів для проходження військової служби у Державній спеціальній службі транспорту". Як зазначив офіцер, виконання державного замовлення щодо комплектування строковиками Збройних сил та інших силових структур України проводилося організовано, відповідно до плану. Загалом у Збройних силах України служитимуть 480 осіб, Внутрішніх військах МВС України – 90, а у Державній спеціальній службі транспорту – 30 призовників. Ще 39 буковинців представлятимуть Буковину у Військово-морських силах Збройних сил України, а 15 юнакам випала честь проходити службу в полку Президента України. Загалом упродовж двох місяців призовної кампанії "Осінь-2011" до лав Збройних сил та інших військових формувань України з Чернівецької області відправлено 600 призовників.

11-РІЧНОГО ХЛОПЧИКА, ЯКИЙ ЧЕРЕЗ ХАЛАТНІСТЬ МАТЕРІ ЖОДНОГО ДНЯ НЕ ВІДВІДУВАВ ШКОЛУ, ВЛАШТУВАЛИ ДО ЧЕРНІВЕЦЬКОГО ІНТЕРНАТУ


Чималий резонанс викликала інформація, яка прозвучала під час нещодавнього засідання колегії прокуратури Чернівецької області. Мова йшла про те, що 11-річний хлопчик одного із сіл Заставнівського району через халатність матері жодного дня не відвідував школу. У зв'язку із цим працівники служби у справах дітей Заставнівської райдержадміністрації вилучили цього хлопчика у матері та влаштували до обласного притулку для дітей. До речі, свого часу нерадива мама після народження малюка самовільно покинула пологовий будинок і у зв'язку із втратою свого паспорта (з її слів) не отримала свідоцтва про народження дитини. Хлопчик ніде не навчався, не вмів ні читати, ні писати. Зі слів бабусі, він часто залишав постійне місце проживання, їздив у Чернівці і жебракував на Калинівському ринку. Після порушення районною прокуратурою кримінальної справи служба у справах дітей направила запит до головного лікаря пологового клінічного будинку і таким чином офіційно було підтверджено факт народження 14.03.2000 року у нині 39-річної жительки Заставнівського району Г. хлопчика. Згодом, згідно з рішенням суду, ця горе-мати була позбавлена батьківських прав, а хлопчина 27.07.2011 року взятий на первинний облік службою у справах дітей Чернівецької міської ради. Нині дитина навчається в одній із чернівецьких шкіл-інтернатів, – повідомили у прес-службі прокуратури Чернівецької області.

ГУБЕРНАТОР ПАПІЄВ ПООБІЦЯВ ПЕРЕДАТИ ЄВРЕЯМ ПРИМІЩЕННЯ САДГІРСЬКОЇ СИНАГОГИ


Голова Чернівецької облдержадміністрації Михайло Папієв у середу, 16 листопада, мав зустріч з головним рабином області Менахемом Мендл Гліценштейном. У ході зустрічі обговорювалися питання співпраці, збереження та відновлення релігійних пам'яток єврейського народу, зокрема синагог на вулиці Садовського та в Садгорі, впорядкування Єврейського кладовища на вулиці Зеленій та синагоги у місті Вижниця. Глава облдержадміністрації додав, що сприятиме в межах компетенції в передачі єврейській релігійній громаді "Ружин Садгора" приміщення Садгірської синагоги та залученню коштів на реставрацію. Михайло Папієв висловив вдячність відомому меценату Аарону Майбергу, на пожертвування якого було відреставроване старе приміщення синагоги на вулиці Садовського, – повідомляє прес-служба ОДА.

СОНЦЕ В КЛІТИНКУ


ВЕСІЛЛЯ ЗА ГРАТАМИ


З ПОЧАТКУ ЦЬОГО РОКУ В ЧЕРНІВЕЦЬКОМУ СІЗО НА ВЕСІЛЬНИЙ РУШНИК СТАЛО 16 ПАР


Весілля було завжди великим святом. Таким чином молода пара міцно зв'язувала свої стосунки і кріпила їх перед Богом та державою. Молодята обіцяють берегти вірність одне одному та бути разом у легкі та важкі хвилини. Та не всім судилося відгуляти весілля у рідній хаті... Буковинець Микола Біблюк зі своєю коханою Марічкою стали на весільний рушник у... Чернівецькому СІЗО.
"Мою кохану не злякало те, що я ув'язнений. Ми хочемо бути одне з одним незважаючи на перепони, які зараз виникли перед нами. Впевнений, що ми подолаємо їх. Тож вирішили пройти через випробування разом", – каже Микола Біблюк.
Керівництво Чернівецького слідчого ізолятора дало дозвіл на одруження молодят. Працівники міського РАЦСу, як годиться, за усіма "канонами", розписали молодят в актовому залі слідчого ізолятора. Крім родини, яка прийшла привітати молодят, на укладенні шлюбного договору були присутні й працівники СІЗО. Після шлюбної церемонії молоде подружжя отримало свідоцтво про шлюб. Щоправда, таке урочисте свято відбулося без музики та вінчання, але молодята не переймаються. "Відсиджу строк і відразу відгуляємо весілля та закріпимо наш союз перед Богом. Я б з радістю повернувся у минуле і не допустив би помилки, через яку зараз тут. Бачить Бог, що я шкодую", – говорить Микола.
На жаль, медовий місяць молодят тривав три дні на території слідчого ізолятора. Тут адміністрація СІЗО зробила молодому подружжю подарунок – їм виділили окрему кімнату, де є кухня, спальня, дитяча та ванна кімнати. У цьому міні-будинку молодята прожили три дні. Працівники слідчого ізолятора у ці дні їх не турбували, хіба що у крайніх випадках.
Та це не єдиний шлюб, укладений у слідчому ізоляторі. Виконувач обов'язків начальника з соціально-виховної та психологічної роботи Чернівецького слідчого ізолятора Ілля Даниляк розповів, що з початку цього року шлюб у них уклало шістнадцять пар. Молодята можуть вінчатися у церкві, що збудована на території слідчого ізолятора.
Молода пара Біблюків переконана, що не важливо, в якому місці побратися, головне, щоб сім'я була міцна і щаслива. У слідчому ізоляторі Микола Біблюк навчається на оператора котельні. Він сподівається, що отримає необхідний документ про науку і зможе працювати у котельні.
Звичайно, стати на весільний рушник за гратами відважуються не всі. Та якщо так стається – хіба це не доказ справжнього кохання? Відтак Марічка вірно чекатиме на волі свого чоловіка, а він молитиметься Богу, щоб його час за гратами пройшов швидше.

Дмитро ЛУКАНЮК, "ДОБА"



ПОЇХАЛИ


"МЕРСЕДЕСИ" ЗАМІСТЬ ТРОЛЕЙБУСІВ?



До доброго життя люди швидко звикають. Не встигли у Чернівцях з'явитись величезні комфортні маршрутки, як на автобусно-тролейбусних зупинках побільшало бажаючих сісти саме у цей вид транспорту, адже тут і сидіти, і стояти приємно та зручно. Нові "Мерседеси" з Німеччини у нашому місті курсують на маршрутах №34 "Гравітон" – "Караван" та №5 "Південно-Окружна"– "Калинівський ринок", чим у години "пік" неабияк розвантажують інший громадський транспорт, полегшуючи життя тисячам пасажирів. Але якщо у німців передбачено перевозити не більше 101 пасажира, то у нас, в Чернівцях, – скільки влізе. Однак, як висловився учора один пасажир "Мерседеса", у такій комфортній, чистенькій машині навіть тиснутись приємно. Маршрутки з Німеччини – не нові, кожна машина експлуатувалась, як мінімум, по 15 і більше років, тому можна взяти лише за приклад культуру людей, які, на відміну від нас, підтримують в ідеальному санітарному стані громадський транспорт своєї країни.
Тим часом, як повідомляє прес-служба Чернівецької міської ради, запуск автобусів – тестовий, європейська "радість на колесах" гарантовано їздитиме у нашому місті до 1 лютого наступного року, як буде далі – невідомо. Наразі вивчається соціально-економічна доцільність великих маршруток. Якщо вони витримають чернівецькі дороги, будуть рентабельними, приносячи прибутки, можливо, у Чернівцях запрацює спільне українсько-німецьке підприємство, що обслуговуватиме кілька маршрутів обласного центру.
А поки що чернівчанам та гостям міста є можливість вибирати між старими і брудними тролейбусами та зручними і чистими маршрутками з різницею в оплаті 1 грн 25 коп. Якщо цей фактор влаштовує платоспроможних громадян, то людей пенсійного віку – аж ніяк. На маршруті тролейбуса №5, де курсують німецькі машини, доводилось спостерігати ситуації, коли пенсіонери заходили, а почувши про оплату у 2,5 гривні, спішно покидали салони комфортного транспорту. До речі, у маршрутках не передбачено жодного пільгового місця. Є побоювання, що у Чернівцях хочуть витіснити екологічно чистий (без бензину) та дешевший вид громадського транспорту – тролейбуси. За словами начальника Чернівецького автобусно-тролейбусного депо Івана Іванічека, нині підприємству потрібно списати до 80 зношених тролейбусів. На це потрібні чималі гроші, ремонт одного коштує 300-400 гривень, а новий тролейбус 2 млн 300 тисяч гривень. Незважаючи на це, міська влада нібито обіцяла закупити наступного року до 10 новеньких тролейбусів. Що ж, поживемо-побачимо, яким видом транспорту їздитимемо і скільки грошей за це платитимемо...

Анна ДАНИЛЮК, "ДОБА, фото автора



СТРІЛЯНИНА


ХАЙ ЖИВУТЬ ЗАЙЦІ!


МИНУЛИХ ВИХІДНИХ В ОБЛАСТІ РОЗПОЧАЛОСЯ ПОЛЮВАННЯ НА ХУТРОВИХ ЗВІРІВ


Небагато серед нас знайдеться людей, які б у вихідний з азартом схоплювались з диванів і вирушали у темінь назустріч невідомості. А потім захоплено дивились в похмуре небо, блаженно підставляли обличчя під кусючий дощ та холодний, пронизливий вітер і ніскілечки не шкодували про недоспаний ранок, теплу подушку і перспективу відіспатись. Утім, такі диваки є. Це – мисливці!
Минулих вихідних сезон полювання на хутрового звіра на Буковині відкривали понад 2,5 тисячі мисливців. Хтось вирушив полювати на звіра у "повній бойовій", хтось зарядив рушницю кількома, а хтось, можливо, за прикладом заядлого мисливця Остапа Вишні, який полював під гаслом "Хай живуть зайці!" – й з одним-єдиним патроном, зате з нестримним бажанням бути серед усіх. Цього року, згідно з законом, дозволено відстрілювати протягом дня одного-єдиного зайця, однак, щоб впіймати на "мушку" спритного вуханя, мисливцям доводиться петляти полями десятки кілометрів.
Голова Чернівецького обласного товариства мисливців та рибалок Георгій Рудяга каже, що останнім часом зайці стали не такі лякливі, як раніше, з одного боку вони наблизились до людей – іноді під час полювання можуть вирватись буквально
з-під ніг, з іншого – зайці стали хитрючі, як лисиці, і можуть обвести навколо "рушниці" найдосвідченішого мисливця. На зайців полюють здебільшого на полях, там їх нині найбільше, через відсутність снігу ці звірята харчуються залишками врожаїв – кукурудзою, буряком, морквою тощо. Під'їдають вухані, завдаючи шкоди, й озимину, отож поганяти та полякати їх на полях – не зайве. Згідно з таксацією, у мисливських угіддях області налічується понад 16,5 тисячі зайців. Раніше було чимало випадків, коли цих звірів заганяли з допомогою включених фар автомобілями, нині, за словами Георгія Рудяги, варварських способів знищення популяції зайця, як й інших звірів, у нас не помічено. Такий безпрецедентний випадок, який недавно мав місце у Полтавській області, де нардеп від Партії регіонів разом з місцевими чиновниками відстрілювали звірів з вертольота і ледь не повбивали на полі людей, обурив наших мисливців. Голова товариства каже, що в цьому році за незаконний відстріл зайця було затримано браконьєра у Кіцманському районі, його було оштрафовано на суму, що значно перевищує вартість впольованої здобичі.
Якщо на зайця є певні мисливські обмеження, то в полюванні на такого хутрового звіра, як лисиця, обмежень немає. Руда хижачка, якої розвелось сила-силенна у лісових угіддях області, потрапила в немилість через те, що стала чи не головним розповсюджувачем такої небезпечної хвороби, як сказ. З початку року випадків захворювання на сказ значно побільшало (12 вогнищ), через це у 2011 році лісівниками та мисливцями вже знищено майже півтори тисячі голів лисиць. А щоб процес йшов більшими темпами, мисливців стимулюють – за кожну лисячу шкуру дають 100 гривень винагороди. Кілька таких шкур – і людям покриваються усі сезонні мисливські затрати (набої, спорядження, картки). Отож, як кажуть, руда, тримайся!
Мисливська небезпека чатує і на вовків, яких у гірських – Путильському, Вижницькому, Сторожинецькому та інколи Глибоцькому районах нині налічується до 10 штук. Вовки – мігруючі хижаки, за день можуть пройти понад 50 і більше кілометрів, знищуючи слабкіших за себе звірів та домашню живність, тому полювати на них важко.
Георгій Рудяга каже, що цікавим і захоплюючим є полювання на куницю та борсука, які ховаються в норах і є дуже спритними. Останнього звірка торік було виведено з Червоної книги, за його відстріл можна було потрапити до криміналу. Нині у мисливських угіддях, згідно з таксацією,
цього виду хутрових налічується понад 720 особин. Цьогоріч полювання на звіра узаконене, хоч дуже лімітоване. Як відомо, найціннішим у борсука є його жир, яким лікують багато хвороб, у тому числі й туберкульоз. Полювання на цих та інших хутрових звірів триватиме до 8 січня, тому уся мисливська рать краю живе вихідними, коли можна буде взяти до рук рушницю і вирушити на поле чи до лісу. Отож коли ви зустрінете гурт озброєних людей в камуфляжній формі, не лякайтесь, це не війна, а можливість для мисливців підтвердити свій статус справжніх чоловіків. Хоча є серед них, за словами Георгія Рудяги, й жінки, які так влучно стріляють у кабана, що сильна стать може лише їм позаздрити...

Анна ДАНИЛЮК, "ДОБА"



ВІД СЕСІЇ ДО СЕСІЇ


"ХТО РАНО ВСТАЄ, ТОЙ ВСІХ ДІСТАЄ",


АБО ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ СТУДЕНТА



Переконаний, хто був студентом та ще жив у гуртожитку, тих років не забуде ніколи. Бо саме цієї пори більшість зустрічає своє перше кохання, співає серенади під дверима коханої дівчини, вчиться куховарити, вирішувати дорослі проблеми та... стосунки з вахтершою, яка записує у "чорний" список порушників гуртожитського спокою. Для більшості студентів життя у гуртожитку цікаве також новими знайомствами. Здебільшого це відбувається на кухні, коли спудеї миють посуд чи готують вечерю. Студентка філологічного факультету Ольга Поваляєва зізналася, що з хлопцями здебільшого фліртує на коридорі або на кухні. Тут представники сильної статі, демонструючи своє джентльменське виховання, можуть помити посуд чи запросити на вечерю... зі свічками.
Та попри це, студентам доводиться нелегко. Спудеї після "крику" будильника прокидаються і чимдуж біжать вмиватися. "Сюди потрібно прийти якнайшвидше, адже бажаючих вмитися та почистити зуби – багато, – каже студентка. – Після умивання доводиться обходити й інші перепони. Особливо на кухні. Здебільшого чайники з гарячою водою забираємо у хлопців, потім повертаємо їх". О сьомій п'ятнадцять студенти обмінюються одне з одним сніданком. У "баняку" можна недорахуватися сосиски чи, навіть, цілої курки.
Та у кого немає першої пари, той страждає найбільше. Адже крізь сон може почути клацання жіночих каблуків по коридору чи голос прибиральниці, яка, увімкнувши пилосмоктач, невтомно збирає пилюку. Відтак студентський закон гласить: "Хто рано встає, той всіх дістає". У всій ранішній метушні з одного кінця коридору в інший, студенти вітають одне одного з початком нового дня чи на увесь поверх розповідають про сьогоднішні плани після занять. Потім усе начебто стихає. "Ми біжимо на маршрутку чи тролейбус. Так-так, біжимо, не йдемо, – ділиться відчуттями Ольга Поваляєва. – Зранку весь транспорт заповнений студентами, щоб впхатися у нього, потрібна неабияка спритність та відвага. Коли ж пощастить залізти – не факт, що можна вийти чистим та акуратним, яким був до
цього".
Багато спудеїв виходять з громадського транспорту здивованими: "Невже доїхав?", і швиденько перевіряють свої кишені. Не раз бувало, що їх мобільний телефон та гаманець "виходили" ще на попередній зупинці. Чудеса!
О восьмій двадцять починається перша пара. Хто готувався до заняття, обов'язково підкреслить свій статус відмінника. А хто ні – намагатиметься сховатися на задній парті, підпираючи рукою голову і вдаючи, що працює разом з групою. Або ж відпроситися до "вбиральні" і повернутися перед початком дзвоника на перерву. "Перерва", одне з улюблених слів спудеїв, особливо, з уст викладача. На перерві вони можуть розслабитися, попити кави, списати домашню роботу та навіть пофліртувати одне з одним біля дверей деканату. Під час перерви цікаво спостерігати за першокурсниками, які табуном перебігають з однієї аудиторії в іншу, при цьому намагаються не загубити одне одного. Коли ж таке трапляється, підходять до старшокурсників і сором'язливо: "Вибачте, ви часом не підкажете, як пройти до аудиторії номер...". Ввічливі старшокурсники неодмінно скажуть куди пройти.
Нарешті заняття закінчилися. Та після останньої пари студентський день щойно починається. О шістнадцятій годині на спраглих до знань чекає "повелителька розуму" – велика бібліотека. Саме тут, серед великих скринь із старими подертими книгами припиняються жарти та веселощі. Тут студенти переписують сотні сторінок рідкісних видань. Хто кмітливіший – зробить ксерокопії і з тонною макулатури повертається до гуртожитку. "У бібілотеці проводжу кілька годин. До семінару потрібно готуватися ретельно, важко вгадати, що викладач спитає. Та не завжди в ній є вся потрібна література. Тому доводиться їздити до інших бібліотек", – каже Ольга Поваляєва. Коли студенти виходять з бібліотеки, надворі уже ніч. Хтось втомленим голосом просить, щоб мама забрала його додому, а хтось ще планує "гульки".
О двадцятій годині в гуртожитській кухні – ритуальне дійство приготування вечері. Перш за все, потрібно знайти чисту каструлю, або ж позичити її у "добрих" сусідів. Після цього налити води, поставити каструлю на плиту і чимдуж забігти за продуктами по кімнатах товаришів чи просто знайомих студентів.
Особливо це стосується чаю, цукру та олії. Якщо пройтися з одного кінця коридору до іншого, то можна назбирати цілу упаковку, а то й більше чаю на будь-який смак та більше літра олії. Є інший вихід для хлопців – напроситися до дівчат на вечерю, а взамін полагодити дверну ручку чи прибити цвях для полиці. Та нерідко самі дівчата вдаються до хитрощів, щоб повечеряти...
Найкраще студентам живеться у понеділок та вівторок – коли вони щойно приїхали з дому від мами. А з середи за їжею починається полювання. Найкраще свято у житті студента, коли у когось дома зарізали кабанчика. На свіжину збирається мало не увесь гуртожиток.
Окрім уміння файно поїсти та повеселитися, спудеї ще... вчаться. "У гуртожитку є навчальна кімната, де ми можемо підготуватися до семінару чи закріпити отримані знання на парах. І тут же також обговорюємо різні теми", – каже Ольга Поваляєва.
Є у студентів й вірування. Наприклад, коли зранку не пішов на першу пару, цього потрібно дотримуватися цілий тиждень. А якщо з громадського транспорту вийшов цілим та неушкодженим, то можна вважати, що день пройде щасливо. Або якщо ти не готовий, викладач обов'язково спитає під час заняття. Або коли готувався, то викладач може зовсім не звернути увагу.
Десь о першій ночі гуртожиток вгамовується. Якщо у якійсь кімнаті світять, то це студенти старанно готуються до пар, або ж хтось прийшов з дискотеки і за невелику пачку "цукорків" домовився з вахтером про те, щоб впустив до "рідної" кімнати. Бо треба часом і поспати. Зранку ж знову все спочатку – "хто рано встає, той всіх дістає".

Дмитро ЛУКАНЮК, "ДОБА", фото автора



ВЕРНІСАЖ


MADE IN FEDYNA FAMILY:


ГУЦУЛЬСЬКА ЕНЕРГЕТИКА, КОЛОРИСТИКА Й ДИНАМІКА


"Чернівці – це місто, яке любить і з яким спілкується Бог" – ці слова Ігоря Померанцева так захопили цікавого та самобутнього художника із Львівщини Романа Федину, що свою чергову персональну виставку він запланував відкрити саме в серці Буковини. До цього роботи пана Федини жодного разу в Чернівцях не експонувалися, проте зараз чернівецькі поціновувачі мистецтва мають змогу ознайомитися з живописом галицької родини Федин, адже авторами презентованих у Чернівецькому художньому музеї картин є родинний дует – явище в образотворчому мистецтві унікальне, яке завжди привертає до себе додаткову увагу.
"Люб'ю з любком танцювати, що файно трісесі" – так називається персональна виставка Романа й Надії Федин, відкриття якої відбулося у виставковій залі художнього музею. Чарівність карпатського краю, гуцульський етнос, запальні танці, традиційні свята – ось головні теми творчості авторів виставки. Особливо подружжя митців захоплюється багатством колористичного світу Гуцульщини і саме на цій основі розроблялися сюжети робіт у жанрах пейзажу та побутових сцен.
Роман Федина родом із Львівщини, а його дружина Надія – з Прикарпаття. Обоє мають вищу художню освіту і закінчили Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Подружжя познайомилося якраз під час навчання у Львові.
І фахівці, і відвідувачі відмічають надзвичайну експресію в роботах Fedyna family, яка присутня майже в усіх презентованих авторами серіях, але найбільша увага під час відкриття експозиції була прикута до колористики, енергетики й динаміки гуцульських танців із серії "Фольк". Характерними для картин художників також є щирість і справжність висловлених в них почуттів, любов до рідного краю. "Мовою оригінальної авторської подачі намагаємося донести всі ці почуття до глядача. Працюємо над кожною роботою в чотири руки, тобто разом...", – кажуть Роман і Надія.
Обоє є членами творчого активу Львівської обласної організації Національної спілки художників України, а твори авторів знаходяться в приватних колекціях України і за кордоном, зокрема в США, Канаді, Англії, Німеччині, Польщі, Бельгії, Шотландії.
Персональна виставка Романа і Надії Федин "Люб'ю з любком танцювати, що файно трісесі" експонуватиметься у Чернівецькому художньому музеї до 21 листопада.

Альберт КОМАРІ, науковий працівник Чернівецького обласного художнього музею, спеціально для "ДОБИ"



А У НАС...


АСАНИ ДЛЯ ЗДОРОВ'Я



Все більше й більше батьків шукають для своїх діток оригінальні заняття, наприклад, орігамі, пілатес, брейк-данс та ін. "Моя дитина наразі вчиться малювати на склі, – каже чернівчанка Катерина Прокопенко. – До цього вона ходила у гурток, де її навчали плести прикраси з бісеру".
Приблизно два роки тому у Чернівцях відкрилися дитячі йога-студії. Здавалося б, що попиту на такі заняття не буде, але, як виявилось, охочі все ж знайшлися. "Наразі в нашій студії займається семеро дітей, – каже чернівецький тренер з дитячої йоги Олександра Савчук. – Наймолодшій дівчинці 4 рочки".
Йога в багатьох людей асоціюється з якимись складними вправами та неймовірними позами, нерідко у цьому випадку згадують й про медитацію. Невже діти також стають у позу лотоса та намагаються відокремити свою свідомість від оточуючого світу? Виявляється, що ні. Олександра каже, що дитяча йога – це радше зарядка з елементами гри. "Заняття проходить в ігровій формі – для того, щоб дітям було цікаво й вони не нудьгували, – каже Олександра Савчук. – На заняттях розвивають гнучкість, тренують м'язи та терпіння. Деякі пози є досить складними, тож поки дитина освоює їх, вона вчиться бути терплячою та впевнено прямувати до мети".
Шестирічна Поліна вже понад рік займається йогою. "На йогу мене привели батьки, – каже дівчинка. – Мені дуже подобаються заняття, а найбільше – пози кораблик та лотос. Думаю, коли виросту, також займатимуся". "Батьки захотіли, щоб я займалась саме йогою, – каже Олександра Мартинюк. – Мій тато також практикує йогу". А єдиний хлопець, який відвідує цю йога-студію, Олександр каже, що його не надто турбує те, що він єдиний чоловік у цій компанії. "Я певний час вже займався йогою, а потім покинув гурток, – зізнається Олександр. – Та повернувся. Тепер вже займаюсь більш наполегливо".
Батьки ж впевнені, що йога допомагає з користю витрачати дитячу енергію. "Ми думали, куди б записати нашу доньку – щоб і для здоров'я було корисно, і разом з тим цікаво для дитини, – каже чернівчанка Оксана Іоніцой. – Вибрали заняття з йоги. Вони розвивають посидючість, допомагають дитині краще відчувати своє тіло".
Цікаво, що дітям частіше вдаються складні асани (пози йоги), ніж дорослим. Справа в тім, що у дітей немає стільки сумнівів у своїх можливостях, як у дорослих. Правильне виконання поз дуже корисне, особливо в дошкільному віці, адже саме у 4-6 років закладаються основи здоров'я дітей, а йога допомагає розвинути гнучкість, гарну поставу та координацію рухів. Йога також сприяє фізичній
та душевній рівновазі, що допомагає дітям бути більш впевненими у собі та відкритими у спілкуванні.

Тетяна КУШНІР, "ДОБА", фото автора



ПРЕЗЕНТАЦІЯ


Юрій АНДРУХОВИЧ: "Я НЕ МАНДРІВНИК"



Укладач "Лексикону інтимних міст" Юрій Андрухович презентував свою нову книгу наразі лише у двох містах.
У четвер, 11 листопада, у Києві та в неділю, 13 листопада, у Чернівцях. І це попри те, що перелік міст, через які автор "спробував відновити якесь своє власне дотеперішнє життя", налічує 111 позицій. Ламати голову над жанровою модифікацією свого "Лексикону..." Юрій Андрухович, який в дитинстві мріяв стати археологом, запропонував літературним критикам. Хоча, це зауважимо вже від себе, "Лексикон інтимних міст" чимось нагадує відому "Абетку" нобелівського лауреата Чеслава Мілоша. Польський поет, як і тепер Андрухович, створив особисту версію азбуки, яку наповнив важливими для себе людьми, містами та подіями, розмістивши їх за літерами польського алфавіту. Щось подібне є в цьому "довільному посібнику з геопоетики і космополітики" Андруховича. Проте якщо "Абетка" Мілоша стала своєрідним словесним пам'ятником ідеям, мріям, пошукам та розчаруванням першої половини минулого століття, то "Лексикон..." Андруховича має усі шанси перетворитися на їх концентроване вираження новітніх часів. Відсутність як на київській, так і на чернівецькій презентаціях представників так званої політичної владної еліти не лише засвідчила справжній рівень її розвитку, але, що значно важливіше, посприяла створенню особливо приязної, неказенної атмосфери. Адже привітати появу нової книги культового українського письменника зібралися однодумці, яких, зважаючи на величезну кількість проданих того дня книг, переважна більшість.

– Чого більше у цих 111 містах – нагальної потреби їх відвідати, чи все-таки випадкової нагоди туди потрапити?
– Звичайно, цей другий мотив. Неправильно сприймати книжку, як нотатки мандрівника, який хоче поділитися з читачами тим, як багато він наїздився, намандрувався. Тому що насправді я не мандрівник. І майже до жодного з тих міст, які тут є, не їхав просто з власної цікавості, тому що люблю кудись поїхати, де мене ще не було. Насправді їду туди, куди мене запрошують, туди, де на мене чекають і щось від мене хочуть, пов'язують щось з цим моїм приїздом. Але певні подорожі, необхідні заради цієї книжки, продиктувала абетка. Адже принцип був у тому, що жодна літера не має бути обійдена. Крім м'якого знаку. Тут, звичайно, нічого не вдієш.
– Як виникла ідея скласти книжку з міст?
– Вперше ідея прийшла років шість тому. Як зараз пам'ятаю, що це було у німецькому місті Дюссельдорфі восени 2005 року. Одним з перших імпульсів до народження "Лексикону..." стала розповідь німецького колеги про "читальну подорож", яку організовує видавництво після виходу книги. "Щасливішим, ніж в цій подорожі, я ніколи в житті не буваю", – розповів він. Правда, тоді я ще не знав, що моїх міст буде 111. Вирішив, що, мабуть, варто з власної пам'яті відновити усі міста, крім рідного, в яких доводилося бувати. Івано-Франківськ не включив, тому що це рідне місто. А суть цієї книжки – міста, де я в дорозі. У Франківську я не в дорозі, я – вдома, в стані спокою. В деяких містах доводилося жити, може, навіть роками, як у студентські часи у Львові. А деякі відвідав суто випадково, проїздом і пробув, наприклад, якусь годину або дві. Абсолютним лабіринтом мені свого часу явилася Венеція. І те, що я першого разу перебував в ній лише якихось 15 годин, потягнуло за собою кількарічне виношування того, що потім стало романом "Перверзія". Стало цікаво, скільки таких міст було у моєму житті. Декілька днів, перебираючи рік за роком, сидів над цим списком, намагаючись через міста відновити якесь своє власне дотеперішнє життя. Зіткнувся з тим, що є певна кількість міст, а саме 13 міст, щодо яких я не певен, чи взагалі в них бував. Якщо цих 13 міст в моєму житті насправді не було, то мінімально їх було 107. А якщо вони таки були, то 120. Вже потім, коли написав декілька текстів, раптом побачив красу цього числа з трьома одиницями. І я вирішив, безумовно, це само провидіння, сама доля підказує мені, що треба зупинитися на цьому числі. Ці 111 мені й досі здаються числом найцікавішим, якимось особливим. Всі міста писалися без якогось усталеного порядку. Тобто той абетковий порядок, який є у цій книжці, він лише в остаточному варіанті такий. Насправді писав, не дотримуючись цієї послідовності, а просто виходячи зі свого настрою, зі своєї готовності писати сьогодні саме про це місто, а завтра чи післязавтра про інше. Найголовніший критерій для відбору був, безумовно, що це справді мало бути місто, де я мусив бути, мусив принаймні його відвідати. Але перше місто Аарау і останнє Ялта насправді є першим і останнім текстами цієї книжки за часом написання.
– Видавництвам зазвичай важко догодити Андруховичу-письменнику. "Критика" наробила друкарських помилок, "Фоліо" друкує Табачника... "Meridian Czernowitz" вам догодив?
– Перелік міг би бути значно довшим, тому що до дуже багатьох видавництв справді є якісь претензії. До львівського видавництва "Піраміда", де вийшло пару моїх книжок, у мене теж з'явилася претензія. Вони видають чоловіка Ганни Герман. Якщо, наприклад, розриваю стосунки з "Фоліо", бо вони видають Табачника, то чому маю підтримувати стосунки з "Пірамідою", яка видає чоловіка Ганни Герман?
Насправді це така дуже промовиста штука, яка вічно зраджує цю гнилизну. За яку в Україні не люблять Галичину і галичан – це лицемірність, двоїстість, подвійні стандарти. Тут вони цілком, як на мене, проявилися. Правда? Цей підхід, та що тут такого, це ж цікавий роман, також має право на існування, от ми його і видамо. Щодо "Meridian Czernowitz", то це видавництво має незначний досвід у видаванні книжок. Вони зробили максимум з того, що могли зробити. І зробили на близькому до найкращого рівня. Тому зараз можу тільки повторити, що начебто не помилився, коли їх вибирав.
– Прийти на київську презентацію "Лексикону..." Юлія Тимошенко, яка інколи заходила на Ваші концерти, не змогла. Кого з представників нинішньої владної еліти ви там зауважили?
– Нікого. З владної еліти точно нікого. А те, що в книгарні "Бабуїн" я підписував книжку народному депутатові Ляшку, то він же ж не владна еліта. Поки що...
– Від Вас часом можна почути гучні політичні заяви...
– Це трохи неправда. Бо, по-перше, взагалі заяв не роблю. Будь-які моменти, які десь виникають, мої висловлювання – це обов'язково ініціатива журналістів, які мене про щось запитують. Я сам не приходжу до якоїсь редакції чи в студію і не кажу: прийшов зробити заяву. Такого не буває. Я просто відповідаю. А відповідати на поставлене запитання – це як пінг-понг: ти відповідаєш так, як покотилася ця тенісна кулька, як вона стрибнула, і як ти встиг зорієнтуватися поставити свою ракетку, щоб її відбити.
– У 2007 році, коли Ви проїжджали Єнакієве, то, згодом написали: "багатозначно переглядаємося і більше ніхто нічого не каже". Нині, у 2011-му, могли б щось додати?
– Що додавати? Там все, здається, гранично додано... Єрусалим виник тільки тому, що я завжди, з самого початку бачив його на одному розвороті тільки з Єнакієвим. Ви розкриваєте розворот книжки: ліва сторінка – Єнакієве, права – Єрусалим. Я був впевнений, що мені потрібне буде Єнакієве, що без нього ця книжка просто не відбудеться, що вона втрачає весь свій сенс. І я сподіваюся, що в Комітеті з Національних премій імені Тараса Шевченка сидять уважні люди і цей мій сміливий метафоричний хід – порівняння народженого в Єнакієве з тим, що страждав у Єрусалимі, буде гідно оцінений.
– Хтось з Ваших знайомих письменників-нобеліантів міг би замовити слово за голову нашого Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка, якого обіцяють висунути на здобуття цієї премії?
– Ні, таких точно немає. Починаючи з 2009 року, можу сказати, що є на цьому світі один Нобелівський лауреат з літератури, якого не просто знаю особисто, а добре знаю особисто. Це Герта Мюллер. Її власна Нобелівська премія була шоком, сенсацією, бо ніхто ніколи не очікував, що вона отримає цю премію. І це був випадок, коли я раптом подумав: зовсім, ну, зовсім близько, десь поруч. Але я переконаний, що за Бориса Олійника вона в жодному разі слівця не замовить.
– Наскільки важливим для Вас є комерційний успіх книжки?
– Це така сфера, в яку сам намагаюся поки що не лізти. Але ви не вірте тому авторові, бо такі є, які кажуть: мені абсолютно це байдуже, мене не цікавить продається чи не продається. Це – кокетство!
Насправді це природне бажання кожного автора, щоб його книжку прочитали якомога більше людей і природне бажання, щоб її купували. Щоб через деякий час її вже не було на полицях книгарень. У мене в другій половині 80-х вийшло дві збірки поезії. Першу моментально розмели з книгарень. Всі запитували, а де знайти твою книжку? Я був щасливий від того, що її ніде немає. А у 1989 році видав другу збірку поезії "Середмістя", мабуть, якимось більшим тиражем і вона місяцями лежала. Я почав обходити книгарні десятою дорогою, щоб вкотре не переживати це страшне відчуття, що книжка лежить і нікому не потрібна. Згодом почав до цього набагато спокійніше ставитися. Навпаки, в цьому є великий позитив, що книжка присутня, її бачать люди: ось вона все-таки є, лежить на полицях у книгарнях, до неї можна підійти, взяти в руки.
– У переліку є міста, яким Ви за щось відомстили?
– У книзі є декілька текстів, написаних досить злостиво. Але чи була це помста? Не знаю... Переважно ні, бо попри всі якісь критичні висловлювання і негативізми про кожне місто насправді писав тому, що встиг його за щось полюбити. Серед цих 111 міст є багато таких, до яких не хотілося б потрапити вдруге. На превелике щастя, Чернівці до таких не належать, бо мені завжди хочеться потрапити в Чернівці. Так що переписувати у цьому напрямку книгу не буду. А взагалі насправді це відкрита книжка. Відкрита для змін. Може бути і друга, і третя і четверта версія. З якимись змінами, переписуванням готових текстів. У тих містах же ж життя не померло, там далі щось відбувається... Навпаки, може бути дуже навіть цікаво вибудувати якийсь конфлікт між першим і подальшими враженнями про місто... Міг би ще колись написати такий самий лексикон готелів. Але це буде повторення. Психоделія такого способу життя полягає в тому, що коли ти раз на три-чотири доби або й частіше змінюєш місце проживання, то переживаєш стани нічного пробудження, коли тобі справді страшенно багато часу потрібно, щоб зрозуміти де ти зараз є. У себе вдома у Франківську, якомусь готелі у Берліні чи в квартирі друзів у Цюриху. Ти намагаєшся згадати, як знайти шлях в потрібне тобі зараз місце. Тому ти намагаєшся згадати де ти є і як цей простір виглядає. Це гумористичний момент, але водночас досить складний. Людина ніби опиняється в розмитій ситуації, вона не знає де її простір.

Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА", фото Тараса ПІЦА



ДОБА IСТОРИЧНА


ЖЕРТВА ЧЕРНІВЕЦЬКОГО АЕРОВОКЗАЛУ,


АБО ЧОМУ АРХІТЕКТОР, ЯКОМУ ДЕРЖАВА НЕ ПОВЕРНУЛА ВКЛАДЕНІ В БУДІВНИЦТВО КОШТИ, НАКЛАВ НА СЕБЕ РУКИ?



Так вже сталося, що кожна історична епоха залишала у Чернівцях по собі кілька архітектурних стилів. Достатньо сьогодні вийти на Театральну площу міста, щоб побачити тут будинки, споруджені і в стилі модерн, і в стилі ар-деко, і в стилі функціоналізму. Останній заполонив наше місто в 30-х роках, адже саме тоді з'явилася значна кількість житлових будинків, а також громадських споруд. Однією з них став і аеровокзал Чернівецького аеропорту.

Повітряними воротами Чернівців стала Рогізна


Авіація, що отримала відповідний розвиток в роки Першої світової війни, у міжвоєнний період розвивалася також як цивільна. Часом військові пілоти освоювали мирну професію повітряних перевізників, а колишні бомбардувальники перетворювалися на звичайних "поштарів". Досить швидко над територією Буковини пролягли повітряні траси, що обслуговувалися як румунськими, так і польськими авіакомпаніями. Так, у 1925 р. літаки польської компанії "Аероллойд" виконали пробний політ до Бухареста, а заснована 1929 р. на її базі компанія "Лот" з 1930 р. почала виконувати регулярні рейси за маршрутом "Варшава-Бухарест", що проходили і через Чернівці.
На той час літаки, що здійснювали рейси через Чернівці, могли приземлятися на летовищі біля с. Рогізна. Питання про використання землі громади обговорювалося з вересня 1926 р. і перший термін, з яким погоджувалася громада, вмістився у 6 місяців. Держава мала намір експлуатувати площу у 15 га за орендну плату у 3 тис. лей, хоча вартість використання 1 га землі становила 500 лей. Проте вже у 1927 р. держава отримала згоду громади на використання площі 36 га, на якій мали спорудити необхідні будівлі. Тож, починаючи з 22 вересня 1927 р., земля біля с. Рогізна (як у 20-і роки Бровари біля Києва) перетворилася у повітряні ворота міста терміном на 5 років. Очевидно, саме тут 3 серпня 1928 р. приземлився пасажирський літак з Бухареста, а з 1930 р. й літаки, що обслуговували лінії "Данціг-Бухарест", "Данціг-Салоніки", перельоти на лінії "Прага-Москва".
Зростання ваги Чернівців, як міжнародного аеропорту, змусило владу звернути увагу на вдосконалення повітряних воріт міста. У лютому 1930 р. з Бухареста прийшло повідомлення від Міністерства промисловості та торгівлі про те, що з 1 січня 1930 р. засновано службу цивільної авіації та повітряних сполучень, яка повинна була вирішувати всі питання стосовно авіасполучень. Власне з цим було пов'язане і впорядкування аеродромів, що стало причиною спорудження аеровокзалів в румунських аеропортах.
На початок спорудження будівлі аеровокзалу в Румунії традиційними вважалися кілька стилів, що використано перш за все при спорудженні житлових та громадських будівель у Чернівцях. Так, достатньо традиційним для міжвоєнного періоду був "неорумунський" стиль, в якому працювали представники бухарестської архітектурної школи, що мали за мету відродити традиції національного мистецтва. В 30-х роках пошук раціональних, планувальних та конструктивних рішень призвів до поширення ідей функціоналізму, реалізовуваних у спорудах із залізобетонними каркасними конструкціями. Чіткість і простота будинку, його раціональне планування є відмінними рисами в архітектурі того часу.
Загалом споруда Чернівецького аеровокзалу вигідно відрізнялася своїми розмірами та плануванням. Відповідним є і план споруди, орієнтованої по лінії північ-південь, що передбачав наявність підвальної частини, партеру, мезоніну, головного поверху та мансарди. Зведення будівлі передбачалося виконати з цегли цілої чи блоку (для 30-х років його використання в будівництві вже було традицією). Перекриття, бруси, стовпи та опори виконувалися з армованого бетону. Згідно з проектом, побудову вежі передбачалося виконати з армованого бетону. З армованого бетону планували виконати також і сходи.
У підземній частині аеровокзалу (фундамент) розмістили кілька сховищ. Зокрема, для двигунів TFF у північному крилі та приміщення для зберігання багажу, резервуар для мазуту та приміщення опалювальної системи і підвал для потреб ресторану. Перший поверх (партер) розділявся на дві частини великим холом, з якого можна було потрапити як до південного, так і північного крила будівлі. Біля входу в аеровокзал розташовувалися приміщення для портьє та службових телефонів. Коридором з холу потрапляли у західне крило, де знаходилися приміщення торгового представництва, коменданта аеропорту, приміщення TFF та метеобюро, служби смуги, бюро. Для потреб подорожуючих чи відвідувачів аеропорту діяли бар та кіоск тютюну і преси. У південному крилі розташувалися торгове представництво, митниця (зал та бюро), зала для вантажу, приміщення поліції та поштове відділення.
На другий поверх (мезонін) потрапляли сходами з північного чи південного крила, так і сходами з холу. Це був поверх своєрідного готельного комплексу для подорожуючих та пілотів. Останні мали у північному крилі три кімнати і кімнату для нижчого персоналу зі спільними вбиральнями та умивальником. Коридором від цих кімнат були відділені приміщення для прасування, дамський салон та перукарня, ванні приміщення, а також вбиральні, кімната для чистки взуття. На рівні поверху північне крило сполучалося з південним через балкон над холом, яким переміщалися до готелю. Останній мав чотири жилі кімнати з ванними кімнатами у кожній, приміщення для портьє, пральню і салон.
На наступному поверсі (верхній чи головний) більшу частину площі відвели під функціональні приміщення ресторану, який мав власне ресторанну залу, до якої відвідувачі потрапляли з зали очікування. Обслуговуючий персонал працював на кухні, мийці, у гардеробі. Також до ресторанного комплексу належали вбиральні та офісне приміщення. У північному крилі, що сполучалося з ресторанним коридором, розміщувалися дві квартири, кожна з яких мала столову та приймальню, спальню, кухню і ванну кімнату. Туалети для обох квартир були спільними. Крім того, біля однієї з квартир розташовувалася тераса. Мансардний поверх мав терасу та пральню. Вежа, що знаходилася у західному крилі і в тодішніх умовах служила пунктом управління, мала кілька поверхів. На верхньому з них розташовувався резервуар для
10-13 тис. літрів води.
В композиції фасадів прочитується планувальне рішення аеровокзалу. Особливу роль в архітектурно-просторовому рішенні відіграють об'єми башти та центрального холу з вертикальним засклінням. Виразна композиція головного фасаду створюється внаслідок вдалого контрастного поєднання горизонтальних поверхових тяг з суцільно-заскленим холом з парадними сходами та вертикальною домінантою башти. Композиція фасаду, що виходить на летовище, теж побудована на контрасті горизонтальних поверхових тяг, тераси з баштою. Лаконічність об'ємно-просторової побудови, стриманість застосованих архітектурних деталей свідчить, що будівля зведена в стилі функціоналізму.

Як аеропорт "зрошувачем" став


Рішення про спорудження аеровокзалу приймалося з огляду на ряд обставин. Однією з проблем стало постачання води, тож у липні 1930 р. обговорювалося питання про водопостачання району аеропорту. Для будівництва, а також для потреб самого діючого аеропорту необхідною була вода, а аеровокзал знаходився на околиці міста і був віддалений від забудованих кварталів, що породжувало технічні та економічні труднощі з постачанням води. Наближена до району аеропорту дільниця вулиць Констанци та Сармісегетузи мала подачу води у піватмосфери і до аеропорту, таким чином, вода фактично не діставалася б. Через це шукали вирішення проблеми, в тому числі й зі встановленням додаткових насосів. Виходили з того, що різниця у висоті розташування резервуару та аеропорту складала 39 м, а відстань між ними – 3600 м, через що вирішили спорудити нову лінію. Відповідно різної довжини та діаметру мали бути труби, зменшуючись у діаметрі ближче до аеропорту. Таке будівництво дозволяло постачати воду не лише йому, але й іншим споживачам (не менше 150 будинків). Таким чином, навіть у часи максимального навантаження до аеропорту мало подаватися за годину 7,2 м3 води.
На будівельні труднощі ніхто не зважав, оскільки аеропорт мав бути достатньо великої пропускної спроможності. Вважалося, що він відіграватиме велику роль не лише для оборони країни, але й для її економічного розвитку, сполучивши місто з міжнародними авіалініями. Саме це, а також брак коштів у міста, змушувало звертатися з проханнями залучення додаткових коштів. Згідно з розрахунками, на спорудження нової гілки водогону було потрібно 1550 тис. лей, з яких примарія мала половину. Через це вона зверталася до мешканців вулиць, де мав пройти водогін, з пропозицією робити внески (у розрахунку 200 лей за 1 м). Таким чином, вартість 20 м водогону по вулиці становила 4 тис. лей, але примарія нагадувала мешканцям, що наявність водогону збільшить вартість самої земельної ділянки.
9 вересня 1930 р. міністерство промисловості та будівництва оголосило проведення 15 вересня у Бухаресті публічної ліцитації на право виконання будівельних робіт, про що був повідомлений і командант аеропорту лейтенант Н.Чічей, Щоправда, виникли труднощі з вчасним повідомленням про це можливих претендентів з Чернівців. Самі ж роботи включали копання котловану, залиття бетону у фундамент та зведення цегляних стін з використанням армованого бетону. Всього на суму 3 млн лей. Як випливає з іншого документа, вже восени 1930 р. були виконані частково будівельні роботи та виставлені орієнтири для літаків, але вже вартість робіт склала 4 млн лей. Тоді ж було прораховано, що у будівельному сезоні 1931 р. потрібно буде виконати робіт на 10 млн лей. Загальна сума проектованих витрат, які частково покривали Румунська асоціація пропаганди авіації (ARPA) та Міністерство промисловості, за фінансового сприяння префектури Чернівецького повіту та примарії Чернівців, мала складати 25 млн лей.

Румунський міністр переміг чернівецькі свинарники


Наприкінці будівельного сезону 1930 р. 12 жовтня того року у присутності примара та численної громади міста відбулося урочисте закладення наріжного каменя Чернівецького аеропорту. 22 листопада 1930 р. на узгодження було направлено плани будівлі аеровокзалу. Документи встановлювали місцем розташування функціональних споруд аеропорту – північно-західну частину ділянки аеропорту. Такий варіант відрізнявся від попереднього і, на думку Міністерства промисловості й торгівлі, мав прикрасити місто "з урбаністичної точки зору" за умови виконання ряду вимог. Так, до залізниці мала вести траса шириною 18-24 м та переходити перед аеропортом у площу розміром 100 м2. Це вирішення вважали можливим виконати, оскільки місце для траси було вільне від забудови чи мало будівлі з дерева, що не мали великого значення. Сама площа не могла бути більшою за три чверті загальної площі аеропорту. Були також домовленості з приводу будівництва аеровокзалу, що полягали у наданні площі під забудову та визначенні вартості оплати робіт. На домовленостях з примарією наполягало саме міністерство, яке вважало, що спорудження аеровокзалу збільшить вагу Чернівців з туристичної, економічної та стратегічної точок зору. Також будівництво було вигідним й для населення, оскільки забезпечувало його роботою та заробітком. Остаточне погодження проекту робіт відбулося після прийняття позитивного рішення 15 січня 1931 р. на засіданні муніципальної ради.
Впорядкувальні роботи тривали довго. Так, у 1936 р. ще впорядковувалася дорога, що вела до Чернівецького аеропорту, і лише у 1937 р. сюди проліг міський автобусний маршрут №8 сполученням аеропорт – вул. Мунтенієй – пл. Унірій – вул. Раду чел Маре – Німецький дім (Роша). Власне роботи тривали й пізніше, зокрема, у квітні-травні 1938 р. велося листування щодо заборони будівництва в районі
аеропорту, аби не створювати перепони польотам. Причому, в документах посилалися на потребу дотримання статей декрету-закону про повітроплавання, опублікованого у "Monitorul Oficial" 8 жовтня 1936 р. У червні 1938 р. комендант аеропорту Г.Іонеску звертався до примаря міста з проханням впорядкувати бульвар, що вів до аеропорту, оскільки зруйновані загорожі, свинарники та туалети, розташовані у садибах при дорозі, справляли гнітюче враження на пасажирів-іноземців, які прибували до Чернівців. Проте потреба у такому впорядкуванні була значно прозаїчнішою – в Чернівецький аеропорт з інспекцією прибував міністр повітряних та морських сполучень.
Урочисте відкриття аеровокзалу відбулося 25 травня 1933 р. о 12-ій годині дня. Присутній на урочистостях король Румунії Кароль ІІ виголосив промову, відзначивши в ній, що новий аеропорт стане першим кроком на шляху розвитку румунського комерційного повітроплавання.
28 січня 1936 р. в Чернівцях урочисто представили відкриття авіаційного сполучання на лінії Бухарест-Чернівці, яку обслуговувала компанія "SARTA". На відкритті були присутні митрополит Буковини Вісаріон (Пую), примар Д.Мармелюк, префект повіту Соколяну, комендант аеропорту капітан цивільної авіації Н.Чічей та інші особи. У тогочасній публікації чернівецький аеропорт називали одним з найкращих летовищ в Румунії. У місті ж сподівалися, що через нього проляжуть повітряні траси, які сполучатимуть Румунію з Чехословаччиною, СРСР, балканськими країнами.
У липні 1938 р. уточнювалися і географічні координати Чернівецького аеропорту, збиралися всі можливі ситуаційні плани з під'їзними шляхами до аеропорту. Тож не дивно, що в одній з архівних справ знаходяться географічні координати будиночка пеленгаторів (casuta de gonio) та башти (командний пункт) аеропорту Чернівці.
У рамках впорядкування прилеглої до аеропорту території та гарантування безпеки польотів піднімалися питання про позначення світловими орієнтирами димарів підприємств, що розташовувалися на території від аеропорту до міського кладовища. На димарях цегелень "Патрія", "Малбанія", млина "Суркеш та Реш" пропонували встановити червоні сигнальні електричні маяки. Проте у ряді випадків керівництво відмовлялося від цього, посилаючись на відсутність електропроводки біля димаря. Щоб створити безпечні умови для польотів, керівництво аеропорту навіть радило дирекції млина "Суркеш та Реш" вкоротити димаря до 25 м.
Історія аеропорту Чернівців має і сумні факти. В одній із тогочасних газетних публікацій 1936 р. йшлося про те, що архітектор Проске вклав власні кошти у спорудження будівлі аеровокзалу ще у 1932 р., але не зміг повернути вкладене та вчасно отримати компенсацію від уряду, що стало причиною його самогубства, вчиненого у 1936 р. Загалом же споруда Чернівецького аеровокзалу відповідала своєму призначенню і успішно профункціонувала тривалий час. Лише на початку ХХІ ст. постало питання про модернізацію аеровокзалу Чернівецького аеропорту, але і в новому проекті споруджена ще в 30-х роках ХХ ст. будівля залишилася в центрі реконструйованого комплексу.

Оксана КРАВЧУК (Київ), Ігор ПІДДУБНИЙ (Чернівці), спеціально для "ДОБИ".


На фото з сайту Gruss aus Czernowitz : планеристи на полі Чернівецького аеропорту. 1942 р.



ФІНІШ


ВІДКРИТИЙ ЧЕМПІОНАТ ПІДБИВ ПІДСУМКИ


У вівторок, 15 листопада, у конференц-залі готелю "Буковина" відбулося нагородження переможців та призерів відкритого чемпіонату Чернівців з футболу, а також кращих гравців. Нагадаємо, що за результатами змагань призову трійку утворили "Авангард-Даяна", Готель "Буковина" та "Біла-Прут".
Отже, кращими футболістами відкритого чемпіонату Чернівців-2011 в різних номінаціях визнано:
воротар – Владислав Мельников ("Біла-Прут");
захисник – Сергій Берник ("Авангард-Даяна");
півзахисник – Іван Сорохан (Готель "Буковина");
нападаючий – Сергій Білецький ("Авангард-Даяна");
молодий гравець – Ігор Бойчук (Готель "Буковина");
ветеран – Роман Нестеренко ("Авангард-Даяна");
гравець змагань – Володимир Павлов (Готель "Буковина").
Кращим бомбардиром чемпіонату став Сергій Куприч ("Біла-Прут"), який забив 11 м'ячів.
Символічно, що цього року церемонія нагородження відбулася у великому конференц-залі – героїв футбольного року та їхніх родичів і друзів зібралося стільки, що в меншому, середньому конференц-залі готелю всі бажаючі просто не помістилися б.

Олександр БІЛОУС



VIVAT


НА ТУРНІРІ НАЙСИЛЬНІШИХ У БАЛАКЛАВІ БУКОВИНЦІ ВИЙШЛИ У ПІВФІНАЛ І ФІНАЛ


Цього тижня у Криму, в Балаклаві, проходить турнір найсильніших боксерів України 1996-97 рр.н. Під керівництвом МС, тренера ЧО ФСТ "Україна" Івана Собка відправилася на півострів й делегація спортсменів з Буковини.
На змаганнях вже стартували всі буковинські представники. Та, на жаль, не всі подолали перше коло турніру: поступилися своїм опонентам В. Флоря та В. Ілюк (ФСТ "Україна"), а також боксери чернівецького обласного МОНу – А. Личинський, О. Семенюк та О. Пантя (тренери – П. Москалюк і Ш. Мантов).
Троє представників Чернівецької області, які продовжили виступи, провели свої другі бої. Так, лідер команди, шипинецький боксер Степан Грекул з рахунком 13-6 переміг свого опонента й вийшов до фіналу своєї вагової категорії. Переміг у своєму двобої й інший вихованець Івана Собка – А. Флоря, проте на шляху до фіналу йому доведеться провести півфінальний поєдинок. На жаль, не зміг подолати наступне коло змагань М. Морар.

Олександр БІЛОУС



ОТАКОЇ


"БУКОВИНА" НЕ ЗДОЛАЛА АУТСАЙДЕРА


У черговому турі першолігової першості України з футболу чернівецька "Буковина" 11 листопада зіграла унічию 0:0 у Бурштині з місцевим "Енергетиком".
"Енергетик" (Бурштин) – "Буковина" (Чернівці) – 0:0
11 листопада. Бурштин. Стадіон "Енергетик". 1800 глядачів.
Арбітр – Скрипак (Київська область), асистенти арбітра – Журибіда (Луцьк), Приймачук (Рівне), четвертий арбітр – Нізола (Івано-Франківськ), інспектор ФФУ – Шмигельський (Львів).
"Енергетик": Карпов, Соколенко, Деренюк, Срібний (Підвірний, 80), Яневич, Гребинський, Долотко, Чернов (Сікорський, 90+4), Семенина (Микуш, 70), Боришкевич (Заїка, 90), Ципердюк. В.о. головного тренера – Микола Вітовський.
"Буковина": Мусієнко, Олефір, Керчу, Басов, Циколія, Дорош, Гунчак (В. Мельник, 68), Яворський, Маковійчук, І. Мельник (Сантрапинських, 46), Семенюк. Головний тренер – Вадим Заяць.
Попередження: Чернов (12), Гунчак (30), Маковійчук (37), Яворський (64), Срібний (74).

Олександр БІЛОУС



ОРДЕНОНОСЦІ


БУКОВИНЕЦЬ ВІТАЛІЙ РОТАР ОТРИМАВ ВІД ФФУ МЕДАЛЬ "ЗА ЗАСЛУГИ"


Під час відкриття міжнародного семінару "Розвиток шкільного і дівочого футболу", що пройшов 8-12 листопада 2011 р. у Києві, перший віце-президент Федерації футболу України Олександр Бандурко вручив президенту Новоселицької районної федерації футболу Віталію Ротарю медаль "За заслуги" ФФУ. Нагадаємо, що навесні цього року Віталій Ротар за вагомий внесок в розвиток футболу отримав відповідну грамоту та трофей від президента Федерації футболу України Григорія Суркіса.
На листопадовому семінарі ж обговорювалися проблеми та перспективи шкільного та дівочого футболу. Досвідом ділилися представники України, Росії, Білорусі та Молдови.

Олександр БІЛОУС


© 1998-2014. Усі права застережено. Інформація є інтелектуальною власністю редакції газети "Доба". Передрук чи будь-яке інше поширення інформації — лише з посиланням на першоджерело.